Гуго фон Гофманнсталь
Терцини про минущість
Перекладач: Ю.Бедрик
Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ - ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).- К.: "Навчальна книга", 2002.
І
Щоками ще її вчуваю віддих:
Як статися могло, що дні недавні
Пропали в далях, мороком повитих?
Цього ніхто не втямив до пуття,
Це все застрашно, й скарги тут - безправні,
Що все просковзує без вороття.
Що "я" моє, не втримане нічим,
Покинуло старе єство - дитя -
І стало псом зловісно-мовчазним.
Що був я вже в минувшині тьмяний,
І предки, вкриті саваном благим,
Близькі мені, неначе волос мій,
Одне зі мною, наче волос мій...
ІI
О часе, часе! В синь морську навпроти
Вдивляємось - і чуєм смерть тоді,
Врочисто й легко, зовсім без скорботи.
Отак дівчатка, мерзнучи, в біді.
Очима величезними довкола
Німотний вечір міряють, бліді.
І знають: з них життя втіка спроквола
В дерева й трави, а допоки ще
Воно їм жевріє, квітчають чола,
Немов свята, з якої кров тече...
IIІ
Ми з тих тканин, що й сновидіння, ткані,
І очі розкриваються у них,
Мов у дітей під вишнями в смерканні,
Коли від крон блідаво-злотний біг
Диск місяця вершить через блакить.
...Так, не інакша з'ява снів людських!
Вони живуть дитям, чий сміх дзвенить, -
Всі їхні вознесіння і загини -
Не менш значні, як диск з-за верховіть.
Снуванню їх досяжні всі глибини
Мов духів руки, взятих у полон,
Живуть вони всередині людини.
Три суть одне: людина, річ і сон.
ІV
Бува, жінки, не пещені донині,
В снах - мов дівчатка - постають навпроти,
Їх погляди зворушливо дитинні,
Немов пліч-о-пліч дальній шлях бороти
Їм з нами довелося на смерканні -
Як верховіття стогнуть од дрімоти.
Кружляють пахощі й привиддя тьмяні.
І попри стежку, що в забезвість пада,
Стави яскрять в німотному зітханні -
Немов жадань казковії свічада,
Й на рух повітря, й на слова зачуті,
Й на лиск, що розсіва світил громада,
Посестри-душі в прочуття осмуті
Тремтять: в нім траур і тріумфу прорість.
В Життя великого сокритій суті
Воно вбачає Велич і Суворість...