Іван Бунін

Антонівські яблука

Перекладач: Л. Смілянський

I

...Пригадується мені рання ясна осінь. Серпень був з теплими дощиками, - наче навмисне для сівби, - з дощиками саме в пору, у середині серпня, проти празника Лаврентія. А "осінь і зима добре живуть, коли на Лаврентія вода тиха й дощик"...

Селянин, що насипає яблука, їсть їх з соковитим хрумтінням одне за одним, так заведено - ніколи міщанин не зупинить його, а ще й скаже:

- Давай, їж досхочу, - що поробиш! На зливання усі мед п'ють.

I прохолодну ранкову тишу порушує тільки сите квоктання дроздів на кораловій горобині в гущавині саду, голоси та лункий стукіт яблук, коли насипають їх у мірки й діжки...

Юрмляться меткі дівки-однодвірки в сарафанах, від яких чути гострий запах фарби, приходять "панські" у своїх гарних і грубих, дикунських костюмах, молода старостиха, вагітна, з широким сонним обличчям і важка, як холмогірська корова. На голові в неї "роги", - коси викладено обабіч маківки і покрито кількома хустками так, що голова здається величезною; ноги, у полуботках з підківками, стоять тупо й міцно; без-рукавка - плісова, фартушина довга, а паньова - чорно-лілова зі смугами цеглистого кольору й обкладена по подолу широким золотим "прозументом"...