Юліан Тувім

Зелень. Словотворча фантазія. (Фрагмент)

Перекладач: М.Москаленко

Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ - ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).- К.: "Навчальна книга", 2002.

Зелень як така границь не має.

Множиться вона стократ, без краю,

Для життя витворюється знову,

Вкладена в добірний звук і слово.

Мало знати слово лиш на око,

Треба відать ґрунт, і чи глибoко

В ґрунті залягало й набухало,

І не як звучить - а як звучало,

І не як бринить - а як ізбризло

В пору визрівання, як розтріслось -

Вибухнуло назвою, найменням:

Чар - в його зростанні староденнім.

Отже, чи не гоже нам про чисту

Зелень давнім словом оповісти?

А зачнемо оповідь від споду,

Від первизни і від первороду,

І від зав'язі, пранасінини,

Від ядра, нутра і серцевини,

Де колись-то розминувсь із тьмою

Перший звук зеленого розвою.

Скоро ж так - не дорікай мені ти,

Що промкнувся я в підслів'я світу,

Що дерзнув насіння й надр сягати,

Що і сам я Слововір затятий.

Що на предковічне поле жизне

З жезлом як відьмар іду, аж бризне,

Джерелом ударить праоснова -

Жизняна моя вітчизна-мова.

Кому - трелі птахів голосистих,

Кому - панни о порі весінній.

А мої дівчата солов'їні -

В зелень-шумі словників тьмолистих.

Скресла давнина в ясній онові,

Щовесни молодша та буйніша!

Ось мій дім: чотири стіни вірша

В жизняній моїй вітчизні-мові.