БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ
ПІСНЯ ПРО НЕЗНИЩЕННІСТЬ МАТЕРІЇ
                            
                            Забрівши у хащі, закутаний у вітер,
                            накритий небом і обмотаний піснями
                            лежу, мов мудрий ліс, під папороті квітом
                            і стигну, і холону, й твердну в білий камінь.
                            
                            Рослинних рік підноситься зелена повінь,
                            годин, комет і листя безперервний лопіт.
                            Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем,
                            і тіло стане вуглем, з пісні буде попіл.
                            
                            Прокотяться, як лява, тисячні століття,
                            де ми жили, ростимуть без наймення пальми,
                            І вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,
                            задзвонять в моє серце джагани в копальні.
                            
                            ("Книга лева", 1936)