БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ
ПРИВІТАННЯ ЖИТТЯ

           І день і вік однаково минають. Не задержать
           нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить,
           і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа,
           час виростає й меж не має й нас німить.
            
           Так на минулого й майбутнього раменах
           повішено, мов плахту, долю нашу.
           Ми - ланцюга поодинокі звена,
           ми - відтинок малий зі стрічки часу.
            
           Це наших днів звичайна тут дорога,
           не падає ніщо до безвісті води.
           Віддати треба нам життю щомога,
           а треба кожному, ще поки молодий.
            
           Тепер ще квітка дійсності надією цвіте,
           не кидає ще тіні дерево зневіри.
           Хоч знає, що морози, серце вірує проте
           і ліктями ужитку правди ще не мірить.
            
           Для молодих плечей легкий є неба в'юк,
           в одноманітності не явиться нам позіх.
           О, не словами уст, але словами рук
           співати будем пісню на життя порозі.
            
           Вітай життя! Що біль даєш, і щастя,
           і красу, і сум, і горе. В мені юний пал вне вмер ще.
           Вітай життя! І на привіт тобі я понесу
           м'яке, та в панцир крицевий закуте серце.