Іван Багряний
                                  ГУЛЯЙ-ПОЛЕ
                            
                            Лежить Гуляй-Поле в крові і в сльозах,
                            Потоптане, смертю розоране,
                            В бомбових кратерах і черепах,
                            В гільзах,
                            В ожугах,
                            В м'язах,
                            В трісках...

                            
                            Смердить і душить фосфором і тротилом,
                            Паленим м'ясом і динамітом...

..
                            І не плаче мати, і не тужить дзвін,
                            І ніхто вже їх не збиратиме...

                            Хтось уже кличе. Десь уже манить...
                            Вже вітер жалобу відбув, і встає,
                            І хмару несе, як знамено своє...

                            
                            І кінь десь, засідланий, кований вже,
                            Пряде одним вухом і тоскно ірже,
                            І оком кривавим у ніч позира...

                            Іде мовчазний і блідий, мов туман, -
                            Грізний,
                                     страшний отаман...

                            
                            Тінь Твоя ходить...

-
                            Ходою тяжкою іде, мов чужий,
                            
                            Вдивляється мовчки до серця свого, -
                            Дивиться вглиб - і не бачить його, -
                            В муках, в вогні обернулось в такий
                            Камінь
                            Обсмалений і тяжкий...

..
                             - Нема!.. Ще орлят нема...
                            
                            Ще лежать між розритих дідівських могил...