ЛІНА КОСТЕНКО
МАРУСЯ ЧУРАЙ
      Історичний роман у віршах
    ЯКБИ ЗНАЙШЛАСЬ
НЕОПАЛИМА КНИГА
    Розділ І
      Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту.
      Горіли солом'яні стріхи над Ворсклою...

         І загула б та книга голосами,
         і всі б щось говорили не те саме.
         І чорні бурі пристрастей людських
         пройшли б над полем буковок хистких...

      І втеди син мій Григорій наглою смертю вмер,
      на здоровлі перед тим не скорбівши,
      през отруєння і през чари бісовські.
      То вам, панове, правдиво, під сумлінням, кажу
      і людьми те освідчу...

           А в тому річ, коли він так змінився?

           Чи, може, він такий і зроду був?

            

           Нестерпний біль пекучого прозріння!

           Яка мене обплутала мана?

           Чи він мені, чи я йому - нерівня...

         А Гриць і каже: - Бач, як підросла.

          

         Минає час, на кого нарікати?

         А я й незчувся, бувши на війні...

І в пояс

         кленочок поклонився, закивав.

         А Гриць іде, задумався уголос:

         - За ці літа де я не побував!

          

         Був на Пиляві і на Жовтих Водах,

         під Корсунем і Збаражем був теж...

           Ой п'є Байда, Байда молодецький.

           А назустріч Байді їде Вишневенький.

         - Де ти,- каже,- тут такий узявся

         Що мені на очі ще не попадався?

           Хто ти,- каже,- і якого роду,

           Що тебе не бачив я в Полтаві зроду?

         - А я Байда, Байда Вишневецький,

         Що мене повісив колись цар турецький...

      Що вони там роблять тепер на Вкраїні?

         А Петро послухав,

         Та й спустив драбину,

           Та й спустив драбину

           Прямо в горобину...

      Каже Байда, Байда Вишневецький:

      - Краще б мене вішав ще раз цар турецький!

      Висіти на палі то іще не мука,

      Як тепер дивитись на такого внука!...