ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА
ЛІТНІЙ РАНОК
                                      
                                      Джмелі спросоння - буц! -
                                                          лобами!
                                      Попадали, ревуть в траві.
                                      І задзвонили над джмелями
                                      Дзвінки-дзвіночки лісові.
                                      
                                      Повільне сонце на тумані
                                      До проса випливло з води,
                                      Де на пташинім щебетанні
                                      Тинявся малиновий дим.
                                      
                                      Лиш сонях спав, хоча й не мусив,
                                      І ось за те, аби він знав,
                                      Важкий ячмінь медовим вусом
                                      Бджолу за лапку лоскотав.
                                      
                                      У картузах із парусини
                                      Комбайн комбайнові гукав:
                                      - То що ж косить?
                                                Воно - все синє!
                                      Де льон? Де небо? Де ріка?