ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР
МІЖ ДВОХ СИЛ

ДРАМА НА ЧОТИРИ ДІЇ
      
Дієві особи:
      
      МИКИТА ІВАНОВИЧ СЛІПЧЕНКО
      ГЛИКЕРІЯ ХВЕДОРОВНА, його жінка
      СОФІЯ
      ХРИСТЯ

їхні діти
      МАРКО
      ТИХОН
      АРСЕН
      ПАНАС АНТОНОВИЧ, чоловік Христини
      СЄМЯННІКОВ
      ГРІНБЕРГ

Лідери большевиків
      МИКОЛА ПЕТРОВИЧ ВІЛЯНКЕВИЧ
      СІНІЦИН
      ПОДКОПАЄВ

большевики
      СОРОКІН
      Красногвардейці, селяне, робітники...

Крізь його видно будинки міста. Біля вікна зліва стоїть стіл до писання, фотель. Справа буфет. В стіні, що праворуч, другі двері до сіней. Попід сею стіною стоїть широка турецька канапа. Над нею старовинний український килим і портрет Шевченка у великому рушнику. Посеред кімнати стіл, покритий білою вишиваною скатіркою...

(Років 24-х, білява, з м'якими рисами лиця, одягнена в білу блюзку й синю модну спідницю, на спині дві коси. Хутко входить і шукає по хаті, поглядаючи скоса на Панаса.) Та де ж вона? Оце, їй-Богу! Ну, нема ж, та й годі! Паню, ти не бачив татової шапки?
      ПАНАС. Бачив...

      МАРКО. (Схоплюючись радісно.) Та не може буть?! Та де ж вона?
      ТИХОН. (Кладе книжку й не хапаючись сідає.)
      СЛІПЧЕНКО. Умивається. Зараз сюди прийде. Треба й свою рушницю обдивиться...

(Швидко йде до Марка, обнімає його, цілує.) Здоров, гайдамаче! Здоров, мій хлопчику милий! У-у, та й виріс же! Нічого собі хлопчик! О-го-го!
      МАРКО. Але ж і ти нівроку, якою красуньою стала! І петроградська голодня тебе не взяла.
      СОФІЯ...

Да здравствует єдиная, неделимая матушка Русь православная"!
      СОФІЯ. Та невже? Чого ради?
      ТИХОН. Брехать же ж таки не треба, Марку.
      МАРКО. Я й не брешу.
      ГЛИКЕРІЯ ХВЕД...

Це нічого. Дурниця... Тато прислав сказать...
      СОФІЯ. (Підбігаючи, трівожно.) Арсене! Хлопчику! Що в тебе? Ранено? Господи! Іди сядь, ляж... Панасе, дайте води, швидче!
      АРСЕН. (Кладучи рушницю на канапу.) Та нічого нема. Не треба, так собі, вдряпнуло...

(Сідає). Я трохи втомився. Швидко йшов. За мною гналась ціла юрба большевиків.
      ХРИСТЯ. Ну, а хто ж перемагає? Хто то так страшно стріляє? Наші?
      АРСЕН. І вони, і наші. У їх нема гарматчиків-наводчиків. Вони платять по тридцять карбованців у годину наводчикам...

Одступаєте? Чого?
      АРСЕН. Ну, я не знаю. Вони стріляють з усіх вікон, з дахів, з льохів. Зайняли пошту, телеграф, банк.
      СОФІЯ. Он - як! (Погляди на Панаса).
      ПАНАС. (Стоїть, спершись спиною до варстату, ніби байдуже слухає)...