| На странице «Роботи!» приводятся короткие отрывки произведения для ознакомления. Полное произведение можно скачать перейдя по соответствующей ссылке на файл. |
|
|
РОБОТИ!
Вечоріло. В хатинці було холодно, вогко й темнувато. Брудний світ ледве проходив знадвору крізь маленьке, похилене віконце й скупо сірів по голих, брудних стінах, по чорній земляній підлозі по всій убогій обстанові "робітницької кватири"...
Поважно озирнувшись і вдивившись в Максима, вона вмить зупинилась і стала пильно дивитись на його. Максим також зупинився, жалко, винувато усміхнувся й нервово-поспішно почав обсмикувати на собі свою синю, аж до блиску заялозену роботою, сорочку.
- Знов нудитесь? - тихо, але серйозно й строго промовила вояа...
Максим поспішно й нервово-незграбно потряс її й навіть шаркнув одною ногою по підлозі, все так же широко й винувато усміхаючись.
- Ну, розказуйте, - тихо кинула вона, дивлячись кудись на лавку, що сіріла понад стіною своїм драним білим ряденцем.
Максим тільки ніяково й смішно якось повів головою й подивився їй на капелюх...
Стр. 1
Тоді й Максимові робилось якось ніяково й холодно й інстинктивно хотілось викликати знову усмішку. І іноді це йому вдавалось; і тоді вони обоє радісно й трохи соромливо сміялись і щиро прощалися.
А в суботу довго сиділи й все обмірковували. І хоча лице Людмили не всміхалось, але Максим пильно слухав її й, нервово потираючи себе по голові, весь час промовляв:
- Добре, добре...
Тільки той... - трохи потупився він. - Ви приходьте до дванадцяти, бо... бо...
- Бо що? - засміялась лукаво Людмила.
- Бо, може, ви спізнитесь, а я не видержу, як почнуть...
І Максим, прохаючи, подивився на неї-
- Ах, ви ж...
З обох боків по тротуарах сунули довгі низки робітників, студентів, інтелігентів з празниковими обличчями і з якимсь чеканням в очах. Іноді стрійне й рівно проїжджали козаки з нахабними пиками, з нагаями в руках і з усмішками й реготом на устах. Тоді голови всіх повертались до них і з купи робітників іноді вилітала лайка й свист...
Стр. 2
- Дякую... - нарешті промовив, утершись рукавом і трохи одсунувшись.
- Ну, розказуйте... - сіла Людмила проти його - Як втікли з демонстрації.
- Так... Мене не зачіпали...
- Де ж ви були весь тиждень?
- Дома...
- Нащо це так багато?
- Я поїду в Петербург.
- В Петербург? - здивовано протягнула Людмила й пильно подивилась на його. Максим знов нахилив голову.
- Чого ви там захотіли?
- Я хочу там...
..
- А там вас заберуть, повісять. От і весь ваш подвиг!
- Не заберуть.
- Ет! Мовчіть краще!
Максим ніяково поворухнувся й задумливо застиг, трохи схилившись безсило вперед і дивлячись просто себе широкими очима...
Стр. 5
|
