ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР
      СОНЯЧНА МАШИНА
      
      Присвячую моїй сонячній Україні
      В. В
      ЧАСТИНА ПЕРША
      
      Авто м'яко, як уткнувшись у туго напнуту сітку, зупиняється...

Вузькі, старечо-сині уста не перестають безжурно, легковажно посвистувати. І коли агенти охорони його гумової величності ведуть нащадка німецьких імператорів у масивні, монументальні ворота палацу, і коли вони його делікатно, коректно, але пильно й діловито обшукують, і коли він іде вгору парадною алеєю до будинку палацу, уста не перестають забуто, напружено боляче посвистувати...

І тоді на устах його видушується тонка посмішка людини, що знаходить заслужену сатисфакцію у своїй вищості. Стиль омнеїзму! Розуміється, омнеїзму, всеїзму, всього, що тільки можна зібрати, купити; щирий витвір біржової, нажертої честолюбності й претензійної нездарності. О віки, ви проминули недурно, тут зібрано - не бійтеся! - все, що творив ваш геній: і шпиляста, напружена в небо, в потойбічність, у тайну готика; і округлий, заспокоєний у святій урочистості візантизм; і брутальний, але змодернізований амсриканізм; величезне депо стилів і епох, накопичена страшна кучугура дорогоцінних речей, понакрадуваних, понаграбовуваних і зганьблених негідними руками...

Принцеса раптом одкидає голову назад і заплющує очі, але вона тепер не подібна до винятої з домовини - у винятих із домовини, як відомо, не палає лице й вони не думають про те, що надходить ніч, під час якої бувають глузливі солодкі оргії челяді без хазяїна.

      ***

       І пан президент разом із парадним промоклим на лопатках убранням скидає напружену врочистість...

Ніякої охорони. Пан президент їде до театру. Він їде нам'яти вуха старому Берлінові.

      Граф Елленберг почуває, як не старому Берлінові, а йому, графові Елленбергові, бліднуть вуха й слабнуть ноги - це ж в і н мусить їхати з паном президентом. Це ж він разом із ним мусить летіти в повітря від бомби інаракіста...

І тоді все набухле, п'яне лице сласно, грізно реве, гарчить, клацає зубами, регоче металічним реготом.

      Маленьке авто палацового урядовця зупиняється біля театру. З нього виходять дві постаті и скромно проходять у двері. Вони запізнилися на виставу, перша дія давно вже почалась...

Але в тому й є найкращий жарт, що він нічого не може й не зможе зробити проти цього. Він - безсилий, як новонароджене кошеня. В цьому й е вся пікантність, мої панове! І хай він знає, що його першого порозстрілюють і винищать, він нічого не може зробити, щоб зорганізувати оборону. Трагікомедія, мої панове!

      Макс скоса зиркає на сусідів: хе, радість нарешті прориває всі гатки сумнівів і бурним потоком підхоплює бідні понапо-лохувані вибрані душі геніїв...

ко повертаються до нього. О, тепер уже зовсім інший воюнь ) цих величезних очах, вогонь багаття.

      - Яв надзвичайному захваїї! Тільки тепер я бачу справжню геніальність, широчінь, великість творчих душ! Який святий вогонь палає на цих великих обличчях! Ям великі ідеї- запалили їх! Знаменито!

      - Пане...

      - Навіть непомітно?! Невже так страшно?! Сузаннині уста зовсім не подібні до колишніх, ах, зовсім не лукаво-сміхотливі. Сузині це уста - вони сухі, жорсткі, чужі-чужі.

      - Максе! Коли ти покладаєшся на мою оборону, то ти помиляєшся навіть авторитет господині дому не може нічого вдіяти там, де палахкотить полум'я справедливої ненависті...