Джоан К. Ролінґ

Гаррі Поттер і таємна кімната

    

Гаррі Поттер - 2

    

- РОЗДІЛ ПЕРШИЙ -

Найгірший день народження

    

     Уже не вперше в будинку номер 4 на вуличці Прівіт-драйв сніданок розпочинався зі сварки...

     Гаррі хотів щось заперечити, але його слова заглушила гучна відрижка Дадлі, Дурслівського сина.

     - Ще шинки!

     - Візьми зі сковороди, золотко, - сказала тітка Петунія, розчулено глянувши на свого розгодованого сина. - Треба, щоб ти наїдався, поки вдома...

     - Я мав на увазі "будь ласка"! - швиденько пояснив Гаррі. - Я не хотів...

     - ЩО Я ТОБІ КАЗАВ, - заверещав дядько, бризкаючи слиною, - ПРО ВЖИВАННЯ СЛІВ НА ЛІТЕРУ "Ч" У НАШОМУ ДОМІ?

     - Але ж я...

     - ЯК ТИ СМІЄШ ПОГРОЖУВАТИ ДАДЛІ! - ревів дядько Вернон, гупаючи кулаком по столу...

А от Герміона заперечила гострішим, ніж завжди, голосом:

     - Мені здається, ви не зовсім справедливі. Професор Дамблдор явно вважав його найкращим претендентом на цю посаду.

     - Він був єдиним  претендентом на цю посаду, - сказав Геґрід, частуючи їх цукерками з патоки, а Рон тим часом натужно кахикав над мискою...

Геґрід обурився.

     - Не може бути! - гаркнув він.

     - Це правда, - підтвердила Герміона. - Але я не знаю, що це означає. Хоча, звісно, слово брутальне.

     - Це, мабуть, найпідліша образа, яку він міг вигадати, - простогнав, підводячись, Рон...

     - Як гидко, коли когось так обзивають! - сказав Рон, витираючи тремтячою рукою зіпріле чоло. - Кров, бачите, нечиста! Проста кров. Це жах! Але ж більшість сучасних чарівників - покручі. Коли б ми не одружувалися з маґлами, то вже давно повимирали б.

     Рон ригнув і знову схилився під стіл...

Її зникнення породило море чуток серед учнів, які повернулися з різдвяних канікул. Усі, звичайно, думали, що на неї вчинено напад і намагалися бодай заглянути до палати. Щоб уберегти дівчину від ганьби (якби хтось випадково побачив її заросле шерстю обличчя), мадам Помфрі затулила Герміонине ліжко завісами...

     - Ніяких, - понуро обізвався Гаррі.

     - Я був упевнений,  що то Мелфой! - уже, мабуть, усоте повторив Рон.

     - Що це? - спитав Гаррі, угледівши золотисту картку, що стирчала з-під Герміониної подушки.

     - Звичайні побажання, - відповіла вона, поспіхом намагаючись заховати картку, але Рон виявився спритніший...

     - Чи ти бачив слизькішого типа, ніж той Локарт? - обурювався Рон дорогою до ґрифіндорської вежі.

     Снейп задав їм стільки уроків - не переробити й до шостого класу. Рон побивався, що не встиг запитати Герміону, скільки їжачих голочок додають до Дибкиволосого зілля, як раптом з верхнього поверху до них долинув сердитий крик...