Джоан К. Ролінґ

Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

Гаррі Поттер - 3

- РОЗДІЛ ПЕРШИЙ -

Совина пошта

    

     Гаррі Поттер був дуже незвичайним хлопчиною. По-перше, він понад усе ненавидів літні канікули. По-друге, справді хотів виконувати домашні завдання, але мусив робити це потай уночі...

Випадки, коли вони ловили й спалювали справжню відьму або чаклуна, були украй рідкісні й не мали жодних серйозних наслідків. Чаклун чи відьма вживали елементарне заклинання "Вогнеморозко", а тоді вдавали, що кричать від болю, хоча насправді отримували насолоду від приємного лоскоту багаття. Скажімо, Венделіні Химерній так подобалося горіти, що вона дозволяла впіймати себе в різних подобах, як мінімум, сорок сім разів...

Вони були маґлами і ставилися до чарів по-середньовічному. В будинку Дурслів ніколи не згадували покійних Гарріних батьків-чарівників. Тітка Петунія і дядько Вернон уже багато років керувалися принципом: що гірше вони ставитимуться до Гаррі, то скоріше виб'ють йому з голови усі ті чари. Проте, на їхню превелику лють, вони так нічого й не досягли і минулі два роки жили в постійному жасі: а ну ж бо хтось довідається, що Гаррі навчається в Гоґвортській школі чарів та чаклунства...

- Він почув, як я сказав, що Скеберс у портфелі!

     - Що за дурниці! - огризнулася Герміона. - Криволапик його занюхав , Роне! Бо як інакше...

     - Ця тварюка має зуб на Скеберса! - бідкався Рон, не зважаючи на те, що всі довкола почали вже хихотіти...

Він не влучив у цеберко і розсипав горошини по підлозі оранжереї.

     - Акуратніше, Візлі, акуратніше! - крикнула професорка Спраут, а горошинки на їхніх очах почали раптом розцвітати.

     Далі була трансфігурація. Гаррі, що вирішив після уроку запитати в професорки Макґонеґел про Гоґсмід, став у самому хвості черги перед класом, роздумуючи, як аргументувати своє прохання...

- Знаєте, який сьогодні день?

     - Е-е...

     - Шістнадцяте жовтня! "Те, чого ти так боїшся, станеться в п'ятницю, шістнадцятого жовтня!" Пам'ятаєте? Вона казала правду, так воно й сталося!

     Усі оточили Лаванду. Фініґан скрушно похитував головою...

..

     - Ми подамо апеляцію! - рішуче мовив Рон. - Не здавайся, ми вже цим займаємося!

     Разом з іншими учнями вони поверталися до замку. Попереду йшов Мелфой з незмінними Кребом та Ґойлом. Він постійно озирався і глузливо реготав.

     - Нічого не вийде, Роне, - засмучено сказав Геґрід біля замкових сходів...

Гаррі, Рон, Креб і Ґойл остовпіли, а Герміона замахнулася знову.

     - Не смій  так казати про Геґріда, ти, смердючий вилупку...

     - Герміоно! - Рон намагався схопити її за руку.

     - Відійди,  Роне! - вихопила чарівну паличку Герміона...

     - Запізнюєтеся, хлоп'ята! - дорікнув Флитвік. - Швиденько заходьте і виймайте чарівні палички. Сьогодні експериментуємо з підбадьорливими чарами. Уже всі розбилися на пари...

     Гаррі й Рон поспішили до задньої парти й відкрили свої портфелі. Рон озирнувся...