Роберт Бернс

Вірші

Перекладач: Володимир Чернишенко

Моя Марія

Налий мені свого вина,

Сьогодні ж бачимось востаннє...

Ти залишаєшся одна,

Моє дівча, моє кохання.

Мене  чекає корабель,

Із переправи вітер віє.

Сьогодні змушений тебе

Покинути, моя Маріє!

На щоглах стяги майорять,

Списи шикують довгі лави.

Там стогін моря і гармат,

Там бій тривалий та кривавий.

Та не боюсь я ані хвиль,

Ні смерті !, тільки серце скніє,

Що до розлуки кілька хвиль

Лишилось нам, моя Маріє!



Заклик

Ви, налиті кров'ю вщерть,

Ви, з вітчизни гнані геть,

Красно просимо у смерть,

Чи до волі!

Йде година грозова,

Хмура хмара фронтова,

Суне вража татарва -

Геть безволля!

Хто у рабстві годен жить,

Хто зубами цокотить

Хай із неславом біжить -

З нас доволі!

Хто за націю і чин -

Йдіть за мною як один,

Хай вже краще на загин,

Ніж в неволю!

Нами палить правий гнів,

Кожен з вен би кров спустив,

Тільки б діти наших вдів

Були вольні!

Кожен ворог - це тиран!

Кожна воля - це удар!

Нам брехали! Наш вівтар -

Смерть чи воля!!!



Прощання

Прощайте темні і страшні

Темниці королів!

Недовго висіти мені

У  цій своїй петлі!

Chorus:

Зухвало так, жахливо так,

Зневажливо стояв,

Стояв уславлений лайдак

І раптом заспівав!

Коли стріпнусь останній раз

Не думайте, що вмер!

Я смертю нехтував не раз,

То знехтую й тепер!

Chorus:

Зухвало так, і далі...

Лиш дайте меч, та ще зніміть

Кайдани з рук моїх,

А далі, хоч півсотні шліть-

Я подолаю всіх!

Chorus:

Зухвало так, жахливо так,

Пішов він у танок,

Й такого вшкварив гопака,

Що весь майдан замовк.

Життя минуло у бою,

Залишивши журу,

Що у своїм таки краю

Непомщеним помру!

Chorus:

Зухвало так, і далі...

Життя скінчилося - тепер,

Моя остання путь,

А ті, хто поруч не помер,

Від сорому помруть!

Chorus:

Зухвало так, жахливо так,

Він йшов по цій землі.

Його прокльон останній згас,

Захрипнувши в петлі!..



Марієчка з підгір'я

Потоки пінних стрімчаків

І урвищ крутосхили,

Де глід назустріч сонцю цвів

Й берізки зеленіли.

Де я вслухавсь у шелест трав

Святого надвечір'я,

Коли востаннє цілував

Марієчку з підгір'я.

Де солодко цвіли сади

Пташиним стоголоссям,

Де запах вітру і води

І дух її волосся...

О, як давно водою сплив,

Дрібним ангельським пір'ям

Той час, коли торкавсь губів

Марієчки з підгір'я.

В свої долоні ніжно брав

Лице, від сліз вологе,

Безтямно-міцно цілував

І вирушав в дорогу.

Жорстоким був далекий край -

Мій цвіт зів'янув рано,

Мене нема більш: прощавай,

Марієчко, кохана!

Більш не торкнусь її губів,

Бо я тепер лиш порох...

Я тут, а та, котру любив,

Лишилась там, де гори.

І на могилу не прийде,

І не заплаче гірко,

Лише з моїх пустих грудей

Зросте підгірна квітка...

Тебе в обійми я візьму...

Тебе в обійми я візьму,

Скажу тобі - кохаю!

Від тебе, мила, перейму

Тепло земного раю.

І ти мені відповіси

Так хороше й незвично.

Я поклянусь твоїй красі

Тебе любити вічно.

Я відречусь людських скарбів,

Бо ти мій скарб єдиний

І шепотітиму тобі,

Що вдвох ми до загину.

В очах твоїх в сум'ятті дум

Я світ знайду казковий

І на вустах твоїх складу

Обітницю любові...



Миленький мій за горами

Чому не посміхаюся,

Від чого чуюсь хворою?

Тому, що зачекалася

На того, що за горами.

Не осені тужні дощі

Обсіли мене зморами,

Лиш тільки туга у душі

За тим, що десь за горами.

Він дарував мені стрічки

І ніби ще учора ми

Були, мов двоє потічків,

Тепер закуті горами.

Татуньо гонить за поріг,

А подруги розмовами

Мене картають за мій гріх

Із тим, що десь за горами.

Але весна вдихне життя

У зимнє поруйновище,

Народиться моє дитя

З очима, як у того, що...

Росяні жита

Йшло дівча собі по полю

В росяних житах,

Замочило литки голі

В росяні жита.

Chorus:

Та й намоклася нівроку

У тамтих житах,

От була йому морока -

Йти через жита!

Те дівча когось зустріло

Ранком росяним,

Цілувало так несміло

І було сумним.

Chorus:

Бо ж намоклося нівроку

У тамтих житах,

От, знайшло собі мороку -

Йти через жита!

А про те нащо й до кого

Ходять у жита,

Не скажу я вам нічого -

Відповідь проста!

Душа моя в горах

Душа моя в горах, у горах, не тут,

У гори мисливські ріжки мене звуть,

Десь там, між вершин, своє щастя забув...

Душа моя в горах, хоч де б я не був.

На північ, на північ! Де гори і сніг,

Де воля справіку ввійшла у пісні,

Де в зоряні ночі бентежним блукав,

Уперше знаходив і вперше кохав.

Вперед, до засніжених гордих вершин,

Вперед, до яруг, і струмків, і долин,

Вперед, до кучер і до древніх лісів,

Вперед до кипучих шумних стрімчаків!..

Бо в горах душа моя, в горах, не тут,

Бо в гори мисливські ріжки мене звуть,

Десь там, серед гір, своє щастя знайду,

Я родом із гір, і до гір я іду...