БОРИС АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ
ЗА ШИРМОЮ

Роман
(Уривки)

      ...Олександр Іванович одійшов від трюмо й подався до другої кімнати. Ця кімната в їхній невеликій квартирі правила йому за кабінет і водночас за спальню матері. Власне, не спальню, а місце спання, бо мати заходила туди, тільки коли лягала спати та ще хіба коли хвороба підтинала їй кволі ноги...

Цей незграбний витвір містечкового партача разом з усім материним добром не вартий був і десятої частки тих грошей за перевіз через тисячі кілометрів до Узбекистану, але мати, як колись дівка - посагу, міцно держалась того всього. А надто тої чудернацької ширми, яку вона по-стародавньому називала - параван...

.. Одначе, коли приходили прошені гості, ширму з ліжком заздалегідь виносили надвір, і, поки гості не розходились, матері не було де спати, бо заснути надворі не давали москіти, та й не годилось старій де-будь розлягатися.
      Коли Олександр Іванович увійшов до кімнати, за ширмою було тихо...

      - Та я, власне, вечеряв уже... Олександр Іванович стомлено потер долонею чоло.
      - Чим же тебе годували? Пловом, звичайно, якого ти не їси. Дурниці! - І вона швидко пішла на кухню.
      Олександр Іванович оглянувся по кімнаті...

Може, вві сні бачив свого татка? Або вчулося йому бабусине "горосю-бобосю..."? І ясний, безтурботний сон його сина нарешті повернув Олександрові Івановичу давнє відчуття свого дому.
      Коли Ніна Олександрівна принесла з кухні накриту тарілкою сковороду й забряжчала в шафі, виймаючи виделку й ножа, він почував уже себе цілком удома, в своїй сім'ї...

      Олександр Іванович поволі розговорився, сказав, що днями сподіваються приїзду нового завідувача облздороввідділу, який, мабуть, завітає і до них. Ніна Олександрівна сіла колінами на стільця і, спираючись ліктями на стіл, уважно слухала.
      - А він росіянин чи узбек? - поцікавилась вона...

      Прихід Ходжаєва був для Олександра Івановича несподіваний і небажаний. Йому хотілося бути самому з матір'ю, і він був вдячний провідниці, коли та влаштувала їх у відділку, де нікого більше не було. Присутність сторонньої людини, навіть такої, як Ходжаєв, була зараз тяжка...

- Розумію, колего, розумію вас. Але кріпіться!..
      Він помовчав і дістав з кишені пачку цигарок. Олександр Іванович, який після народження дитини кинув був курити, зараз машинально взяв із простягнутої пачки цигарку й, припаливши від сірника, який Ходжаєв підніс йому, став жадібно затягатись тютюновим димом...

Це для того він і почав розмову про такі речі, які не могли захопити Олександра Івановича в його теперішньому стані. Проте, думаючи весь час про матір, він усе ж чув, що каже Ходжаєв, тільки не міг підтримувати розмови і розсіяно дивився крізь вікно на дальні гори, за якими починалась Киргизія. А Ходжаєв розповідав далі:
      - Обслідував я вчора Кара-Дар'їнську лікарню...