ГАДКИ НА МЕЖІ

                                  1
                                  Ся нитка зелена, що, мов тота гадина,
                                  Отеє здовж загону снує, -
                                  Се Terminus наш, се межа, перекладина,
                                  Знак, поки "моє" і "твоє"...

                                  Прийдеться пропасти... Мов риба в саку,
                                  Так б'ємся, і годі що вдати!"
                                  Аж слухати важко тих слів, та яку
                                  Пораду їм дати - не знати...

..
                                  А в них обох шість душ! І що б за завада
                                  Зложитися полем докупи обом,
                                  Зложитись хатами, знаряддям, тяглом?
                                  І, може, для них се єдиная рада...

                                  І дарма то дехто незрячий не раз
                                  Говорить: "Війна би здалася у нас,
                                  Замного людей, світ тісний всім, мов сак,-
                                  Просікли б, вільніше би стало відтак"...

                                  А люд через межі, котрі го тіснять,
                                  Не може добачити тих всіх завад,
                                  Добачить всіх сплетених коренів лиха...

                                  Три прути! Та ну, якось, певно, тоді
                                  Не так було тісно, як нині,-
                                  Досить, що отак ні в добрі, ні в біді
                                  Пройшов цілий вік старовині...

                                  Дівчат повіную, а старший братій
                                  Пристане де-будь до вдової...

                                  Отак я, бувало, частенько
                                  Говорю тамтому...

                                  Я вчув се, і сумно зробилося. Шлю
                                  До нього людей, щоб згодились на сплату;
                                  Сам ходжу за ним і благаю-цвілю:
                                  "Вважай, переділимо поле і хату,
                                  То що ж на тих кусниках будем робить?
                                  Вважай, дід-небіжчик не хтіли ділить,
                                  А ти хочеш дідову волю ламати?"
                                  Дарма, він про сплату не хоче і знати!
                                  Минуло два роки, і з суду ми нині
                                  Декрети дістали: усе, що дід мав,
                                  Між нас поділити по рівній частині,
                                  А кождий щоб з того сестру звінував...