ГРЕБІНКА ЄВГЕН
ГОРОБЦІ ДА ВИШНЯ

                          Глянь, мянь, летять, да їх летить чимало,
                          Куди оце летятьь з осели Гарвбці?
                          Дивлюсь, у сад, побрались ївалодці.
                          На Вишеньці їх сеть-то насідало,
                          І бенкезараз підняли;
                          Цвірінькають, джеркочуть, знай, на Вишні
                          Із ранку самого до пізньої пори,
                          Я простий чоловік, то й взяв собі на мислі,
                          Що Вишеньці моїй предобре у саду,
                          Що їй превесело, бо як край еї йду
                          Або і так коли зирну у сад із хати,
                          Все звелять горобці по гілочках скакати.
                          Ось тиждень як, не був, дивлюсь - кат його ма!
                          На. Вишеньці, гостей нема.
                          Чого лишень вони літаті перестали?
                          Як розібрав, бодай-, і не казать!'
                          Ох! поти жевжики вчащали,
                          Поки і всі ягоди на Вишні обдзюбали -
                          Тепер да бідної ніколи не летять.