ЄВГЕН ГУЦАЛО
      ГОЛОДОМОР
      
      Мене ще й на світі не було тоді, а я навіч бачу дядька Павла Трохимовича Музику. Невисокий, покручений, наче корч, і руки в нього, мов корчі, й голова в нього, мов корч...

      Цього погідного недільного дня в церкву не йде ніхто, бо там з минулої осені не правиться служба божа. Не правиться з тих пір, як пропав їхній сільський батюшка. Ось сьогодні був, бачили його сусіди, а па ранок не стало, наче вознісся на небо. І начебто ніяка чорна машина по батюшку не приїжджала, й начебто ніхто нікуди не забирав батюшку...

.. Може, справді об'явився батюшка? Перехрестившись трьома пучками, Павло Музика обачно сходить на паперть, через плече оглядається на село - й поволі просуває корчувату голову в церкву.
      А потім щось його всмоктує в церкву, й Павло Музика зникає.
      
      Село оповите страхом: Павло Музика ходить від хати до хати, від обійстя до обійстя і всім розказує, що якісь злодії вночі пограбували церкву...

      А Галі саме заспівалося:

По дорозі жук, жук, по дорозі чорний.

Подивися, дівчинонько, який я моторний.

      Куди всі йдуть, навіщо несуть ложки й миски? Ледве переступають ногами-колодами, та такими товстенними, що водою з них бризкає...

її обминають, а вона дивиться вслід і просить:

      - Візьміть мене!.. Візьміть мене з собою в поле. Я хочу їсти... їсти хочу...

      І простягає перед собою порожню миску, мовби сподівається, що її чи візьмуть-таки з собою, чи щось покладуть у миску...

      

      - Голова їде... Обоє... Шпитальник і Яремний...

      Ген у полі, у вибалку, біжить гнідий кінь, запряжений у дрожки, а на дрожках попримощувалися голова сільради та голова колгоспу...

      "Господи боже мій,- боязко думає Марія.- Якийсь він не такий, цей Синиця, як завжди, якийсь він чужий. То ж балакучий, а це мовчить. То ж сміється, а це насупився. Мені страшно, тільки Галя чомусь не боїться. І, як на гріх, нема хазяїна вдома".

      - Що чувати в селі, Андрію?

      Мовчить...

- А ти в Галі вже питав? Чуєш, Галю, він у тебе вже питав? Молода ж іще Галя зовсім.

      - Молода? - перепитав.- А-а, скільки вже їй залишилося жити.

      - Що ти сказав? - чудується Марія.- Моїй Галі вже мало залишилося жити? А ти знаєш, скільки залишилося? Й оце так сватаєшся не по-людськи?

      Галя вдає, що клопочеться біля печі та біля страви, а сама пильно прислухається до балачки...

Галю моя, чи я тобі щастя не хочу? Але немає щастя в нашу хату, саме лише горе та біда".

      - Нема в тебе, Андрію, чим відбути весілля, і в нас теж нема,- вголос.

      - Є,- лупає посоловілими очима спідлоба.- Є м'ясо.

      - М'ясо? Яке м'ясо? Що ж ви зарізали чи закололи? Нема чого різати й нема чого колоти...