МИКОЛА КУЛІШ
97
П'єса на чотири дії

ДІЙОВІ ЛЮДИ
      С м и к  С е р г і й - голова сільради
      П а н ь к о - секретар
      К о п и с т к а  М у с і й
      П а р а с к а - його жінка
      С т о н о ж к а  І в а н

незаможні
      Г а н н а - його жінка
      В а с я - його син
      
      Д і д  Ю х и м - 105 років
      
      Г и р я  Г н а т
      Л и з я - його дочка

багатії
      Г о д о в а н и й
      
      Д і д  з  ц і п к о м
      Ч е р н и ц і  з  м о н а с т и р я
      Л а р и в о н  - глухонімий, Гирин наймит і сторож при церкві
      О р и н а - старчиха
      
ДІЯ ПЕРША

1
      Запалила Г а н н а у печі...

Тр-р, мамашо!..
      Г а н н а. Люди сміються...
      К о п и с т к а. Бо дурні.
      Г а н н а. Годі, розумний!
      К о п и с т к а. І ти, мамашо, дурна.
      Г а н н а...

..
      Г а н н а. Варити он нічого! Голод заходить! (До сина). Кинь, бо'гже, їй-бо, попалю всі твої книжки!
      В а с я. Мамо! Ми люди темні, а я не хочу бути темним. Я не можу так... Тепер революція, і вчитися треба всім, всім....

І коли вже ти її скінчиш?
      П а н ь к о. Дурниці питаєш! Хіба можна тепер статистику скінчити? Тільки-но складу та перепишу - один помер, другий помер, п'ятий, десятий... Чортзна-що робиться! Всю статистику мертві перевертають догори ногами.
      Л и з я...

Диви! А ти думав, що так і ночуватимеш зо мною даром?
      П а н ь к о. А, сватати! Себто весілля справляти, самогон пити, шамати. Шамати, слиш, Лизю, шамати я хочу!.. (Подивився на неї голодними очима). Гляну на тебе й на себе. Ти, як цвіт той, вся налита - у мене ж самі маслаки...

До церкви, кажеш... Не можна мені, бо я ще совєцький. Та й патлатих не люблю!
      Л и з я (напружилась, твердо сказала). А ти ж думав як? Я хочу, щоб нас повінчали... Я хочу, щоб ти був моїм, нашим, а не совєцьким...
      П а н ь к о в і  згадалося:
      - Ще як у повстанцях був, то волочив патлатих...

.. Три тижні без харчу, ще й лихоманка - нікоторий солдат на ногах не держався. І от, з'явіть собі - генерал-лейтенант Скобильов під'їздить, ну отак як до соломи: "Здорово, дєті мої, орли!.." Бачить - нікоторий солдат на ногах не встоїть... та й заплакав. "Дісьвительно, говорить... (По паузі). Та не рябєй, говорить, дєті, - богові молитва, а церкві служба...

.

      - І мене: Кондратія Хурсу!

      - Сироту Юхима!

      С м и к. Впиши! (Взявши у Васі протоколи, згорнув його). Було і є дев'яносто сім!

      К о п и с т к а (на сторону Гирі та Годованого)...

Солдат пекла не боїться!..

      Г и р я. Годі незгоди, граждани! Не треба ні бою, ні крові, бо вже й так земля наша вся в сукровищах... Краще попросимо товаришів, а наших сусід і братів... Навколішки станьмо... (Простяг руки). Благаємо вас, Серього й Мусію, і вас, діду Юхиме, ви ж найстаріша в слобідці нашій людина...