МИКОЛА КУЛІШ
ПАТЕТИЧНА СОНАТА

ДРАМА
      
      Микола Куліш довго виношував задум написати роман про нещасне кохання поета до панночки Марини. За тло мали правити грандіозні події першої світової війни й революції. Та реалізувати задум письменникові вдалося в формі п'єси...

Напівгорище в будинку. Квадратове віконце запнуте зоряним небом. Світить гасова лампочка. В кутку мідяним удавом виблискує гелікон.
      
      2
      Поруч за дерев'яним простінком живе безробітна модистка З і н ь к а...

То я піду до вашої. Добре?
      
      З
      З і н ь к а сміється. Гості, ощирившись, розходяться. Я пишу. Підо мною в генераловій квартирі дзвонять куранти, немов з далечі віків: мірно, журно, елегійно...

      С т у п а й. Україна!
      Л у к а. Трудящий люд, пролетаріат!..
      А н д р е. Вся Росія - це нерухомий був, гнітючий монумент: трон, до його сходи - приступці рабства і на приступцях ми, раби, рабом був комір золотий, сенатор, камергер у палатах...

Не міг я бачить сам крізь сльози (патетично}. А нині?
      Патетична пауза і десь звичайний, діловий голос чистіїв:
      - Почистить треба, громадянине!
      А н д р е. А нині, бачим ми, далеко нам пахне вільная дорога...

Ваші, панночко, хоч і зараз, а турецькі которі - хай вони он (на А н д р е) пробивають.
      Д а м а (затрясла войовниче пером). Ми на наших зборах, ми, слабкі жінки, одкинули пропозицію більшовиків про припинення війни. Ми сказали: ми воюємо не з військом німецького народу, а з військом Вільгельмовим...

М а р и н а  сидить. Тінь А н д р е неспокійно ходить. Ходять сливе навшпиньках.

      С т у п а й і старий П е р о ц ь к и й поволі зближаються. Шепіт:

      - От що наробила ваша австрійська ідея якоїсь автономної України...

.. Судьба!.. Боже мій! А н д р е!.. Ну?.. Тоді я побіжу!.. (Біжить по сходах вниз, машинально командує). На месте!.. Стой!..

      А н д р е підходить до вікна і раптом затуляє долонею очі. Відходить. Підходить М а р и н а  . Дивиться. До А н д р е:

      - Рубайте шаблею колишнє...

      Заклякнув А н д р е. Ждуть на залп.

      (Нарешті М а р и н а  здригнулась). Рушницю до ноги! Повів далі... (Пише). "Маршрут: Чорноярські хутори - братам Закрутенкам, Бугаївка - Дмитрові Копиці. З доручення комітету золотої булави посилаю корнета Пероцького...