ЄВГЕН МАЛАНЮК
                                 ВАРЯЗЬКА БАЛАДА
                            
                            Необорима соняшна заглада -
                            Віки, віки - одна блакитна мить!
                            Куди ж поділа, степова Елладо,
                            Варязьку сталь і візантійську мідь?
                            
                            Від синіх меж до сіверських україн
                            Широчина нестримано росте,
                            Мов на бандурі велетенській грає
                            Співучим вітром припонтійський степ...

                            
                            Лиш чорними очима хитрих вікон
                            Всміхнуться молодицями хати -
                            І знову степ пестить мої повіки,
                            І знову скитські баби і хрести...

Лишь де-не-де замріє
                            Архипелаг поснулих хуторів.
                            
                            Дзвенить вода...