МЕЛОДІЯ

Заболю, затужу,
                заридаю... в собі, закурличу,
А про очі людські
                засміюсь, надломивши печаль.
Помолюсь крадькома
                    на твоє праслов'янське обличчя,
І зоря покладе
              на мовчання моє печать.
Забіліли сніги,
              забіліли на цілому світі.
Опадає листок,
              як зів'яле чаїне крило,
Там, де ми відбули,
                    там, де наше відтьохкало літо,-
Забіліли сніги-.. забіліли сніги...
                              замело.
Це приходить, мов сон.
                       Це приходить до мене із марень:
Теплий шепіт і схлип.- чи сльоза,
                               чи роса од ріки?
І на обрій вечірній
                              ляга, мов на еллінський мармур,
Ледь означений профіль
                        і тиха лілея руки,
Я для інших одцвів,
                  я під серцем сховав свої квіти.
Я від ока чужого
                туманом осіннім укривсь.
Але якось вночі
                підійди і торкни мої віти -
Я тобі засвічусь,
                як нікому іще не світивсь!..
Заболю, затужу, заридаю... в собі,
                                 закурличу.
А про очі людські
                  засміюсь, надломивши печаль.
Помолюсь крадькома
                    на твоє праслов'янське обличчя,
І зоря покладе
              на мовчання моє печать.