В ОБОРОНУ ХЛІБА

           Юначе мій, чиєїсь мами сину,
           Зодягнений на джинсовий мотив,-
           Я  вже завмер, коли ти... півхлібини
           "В дев'ятку" натреновано вгатив!
            
           Солоним потом заливає спину...
           Футбол, як бачиш,- не солодка гра!
           Перепочинь. Та поговорим, сину.
           Бо є про що. І - вже давно пора.
            
           Я  просто, не домішуючи меду,
           Скажу:
    коли ти замахнувсь ривком
           Ударить хліб,
           твоя весела кеда
           Мені під серце влучила носком.
            
           Ти вдарив так,
           що потемніло в оці,
           І по державні крайні рубежі
           У всіх, що пухли в сорок шостім році,
           Від жаху похолонуло в душі.
            
           І у батьків, які на полі ратнім
           Ділили хліб, мов долю у бою,
           Відкрилися старі солдатські рани,
           І заболіли в смерті на краю.
            
           І в матерів, коли ти через луки
           Котив хлібину, як футбольний м'яч,
           Так застогнали, затужили руки,
           Немов по них ти потоптавсь навскач.
            
           Ми всі із хліба виростали, сину,
           Із праці себто - чуда із чудес,-
           Яка нас охрестила на Людину,
           Піднявши з чотирьох до піднебесь.
            
           Нас кликав хліб на добре, чесне діло
           До братнього, трудящого коша.
           Ми в нім шануємо не тільки тіло,
           У нім народна світиться душа.
            
           І я тобі сказати чесно мушу:
           Ти можеш лущить м'яч, немов горох,
           Але коли вже замахнувсь на душу,-
           Дивись, щоб не спіткнувсь... на чотирьох!