ПОХОРОН УЧИТЕЛЯ

Пам'яті Олексія Антоновича Вовнянка

           Як несли його тихо в нове житло
           По бруку, по бруку, по бруку,-
           Був місяць май. Сонце пекло.
           ...Мерзли руки.
            
           Сизий пил опадав на хрести перехресть.
           Зітхали старі: відмучивсь.
           Шепотіли тополі. Фальшивив оркестр:
           Грали учні.
            
           А коли проминали школу і сад,
           Молода... молоденька антонівка
           Підійшла до труни, сахнулась назад:
           - Олексію Антоновичу?!
            
           Та чи він не почув, чи удав, що спить,
           Бо несли його високо-високо,
           Тільки пальці, здавалось, ворухнулись на мить,
           Наче листя, на жовтні висохле.
            
           Обіч шляху тулилися скромно авто.
           Шоферюги, на слово колючі,
           Сигарети ховали в рукав. Бо то
           Були його учні.
            
           Затихали у хатах дрімучі сварки,
           Видихалися чвари ядучі.
           І стояли сумирно дебелі дядьки -
           Його перші учні.
            
           А один, що сивухою очі залив
           І таке - не при дітях - варнякав,
           Як побачив його, ураз прохмелів
           І по-людськи заплакав.
            
           А один генерал, увесь в орденах,
           Що звитягою смерть перевершив,
           Прочитав телеграму. Збілів, як стіна,
           Вперше...
            
           Я  додому прийшов. Похиливсь, як верба.
           Триста лих мені дивляться в вічі.
           То за віщо ж до всього ще й ця журба?
           Ах, за віщо, за віщо, за віщо?!
            
           Як могли ви, учителю, вмерти, коли
           Мені й так до нестями прикро?
           Я ж вам вірив, як Богу.
           Мені ви були
           За Отця, і Духа, і... приклад.
            
           Та коли б хоч вітрища ламали кущі
           Чи осіння осмута висла,
           Та коли б хоч лили трафаретні дощі,-
           А то ж май зацвіта, як пісня!
            
           Він сказав:
           - Не вдавайся до самобиття.
           Не спіши головою з кручі.
           Я  тому саме в травні лишаю життя,
           Щоб його цінували учні.