Правда и кривда
       ЗАСПІВ
       Бій гримів спереду, з боків і позаду. В ньому, як могли, металися люди, техніка й покривало ночі; воно розпаханим скривавленим шматтям відривалося од крайнеба, звивалось увись і знову, чадне, розпухле, смердюче, падало на здиблену землю...

       Якщо на світі був бог війни, то він зараз ступав по цьому полі бою технічними ногами і віддирай небо від знівеченої землі.
       На пагорбі під ціпами бою в жасі здригалося село. Фантастичні сузір'я мін вихоплювали і вихоплювали його з темряви, і здавалось, що хати хотіли кудись летіти, далеко-далеко від усіх страхіть війни...

Зігнуті, закіптюжені, обсипані землею, вони заносили в церкву тяжко поранених бійців і клали їх поруч з богами. Ще не вийшовши з пекла боїв, стогнучи; командували і передавали команди непритомні, з широко відкритими очима воїни, і мовчали боги. Але панотець помітив, що і в них поширшали очі.
       В церкву, як з кінокадру, влетів молодий русявочубий полковник...

В озері під берегом щуку побачили, велику-велику, - розвела ручатами. - Очі в неї були наче квасолини. Вона мало до самої кладки Не підпливла. Отам біля озера і назбирали квітів.

       - Спасибі, доню, - притулив до себе дебеленьку, вилицюватеньку десятилітку, яка вже три дні не могла натішитися своїми новими чобітками і де треба й не треба хвалилася:

       - А в мене обновка, тато купив...

       - Булка!

       - Де вона тепер візьметься? - розважливо заперечив найстарший, одинадцятиліток Володимир, такий самий великоокий сміливець, яким був і його тато.

       - Цукор!

       - Кислиці!

       - Яблука!

       Григорій Стратонович, надавши обличчю таємничого виразу, розщебнув портфелик, і в землянці одразу стало тихо...

       - От і будемо їсти її з салом. Так навіть не кожен король вечеряв. Правда, діти?

       - Правда, тату! - засміялася дітвора.

       - А зараз мерщій сідайте мені! - і поклав у глиняний полумисок своє добро...

       - Уже й своїх? Не пам'ятаю, коли я їх придбав?

       - З сьогоднішнього вечора. Виходить, сам не віриш, що через два-три роки люди твого села забудуть, в яких вони злиднях жили?

       - Вірю і не вірю...

Чи ти мене зарання в спільники по хитрощах береш? Так доказуй, як ти віриш і не віриш, що село через два-три роки виб'ється з нестатків?

       - Говорити про це - тільки роз'ятрювати і себе, і когось.

       - Ятри, не делікатничай...

.. Новий голова не п'є і за роботою навіть не їсть, люди на роботу йдуть з ентузіазмом, на трудодні одержують кілограми, всі змагаються поміж собою і всі передплачують пресу, колгосп стає найкращим у районі, і про нього пишуть у тій же пресі, яку він передплачує. Правда, як усе гладенько і гарно в цій картині?

       Борисенко спочатку здивовано слухав Марка, а потім розреготався:

       - Де ти видряпав таку типову картину?

       - З типових романів...