|
На странице «Диво» приводятся короткие отрывки произведения для ознакомления. Полное произведение можно скачать перейдя по соответствующей ссылке на файл. |
|
|
ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ ПАВЛО
ДИВО
Хто звів семибрамні Фіви?
В книгах стоять імена королів...
.
В яких халупах
Жили будівники золотосяйної Ліми?
Куди пішли муляри того вечора,
як закінчили Китайський мур?
Великий Рим повен тріумфальних арок,
Хто спорудив їх? Над ким
Тріумфували цезарі?
І хіба в славетній,
Щедро оспіваній Візантії
Були самі палаци для громадян?...
А чи мав коло себе бодай кухаря?
Філіп іспанський плакав,
Коли затонув його флот...
Стр. 1
І тоді клалося туди найкоштовніше, най-тонше зроблене: предивної емалі золотий хрест, саджений по кінцях сапфірами, що мають синяву степового неба, або ж великими смарагдами, кожен з яких вартий був цілої волості; Христос, вирізьблений з кривавої яшми, вправлений у золото-кований війок; ще не викінчений золотий оклад для книги з двома рядами перлів, білих і рожевих, навколо наголовка; золоте блюдо-дискос з двома янголами обабіч хреста чеканки благородної й довершеної...
А тому, здається, нічого більше й не треба було. Зблискував очима, зубами, проводжаючи князя, ставав поміж двох варягів з оголеними мечами влпростаняй, гордий, неприступний. Пан своєї справи. Єдиний у своєму вмінні.
Цього разу Золоторукий, видно, ждав князя, а ще, мабуть, була в нього домовленість з К-оснятином, домовленість про те, як приймати Ярослава, бо Коснятин непомітно кидав хитрі погляди з-за князевого плеча на Золоторукого, а той, не ловляча тих поглядів, бо й сам відав, що має робити, швидко провів долонею по теплому ведмедну на княжій лавці, поправив навіщось розглядний столик, зачекав, поки Ярослав сяде, скинувши перед тим мокрий плащ і мокру шапку й зігнавши воду з бороди та вусів, потім, що вже було й геть незвично, тіун закрутився-завертівся, як иобитнй пес...
Низько нахилився над столиком, чаклував там далі, щось задзвеніло в нього під руками, тоді Золоторукий розігнувся, відступив швидко від столика. Ярослав глянув.
Перед ним на потемнілій дубовій стільниці лежав товстенний золотий ланцюг (кожен ланець завтовшки мало не в палець), але несподіваність була не в величині и вазі того ланцюга, а в тому, як він був зроблений...
Стр. 50
- Тому й не починаються в нас слова, що це найперша літера. А треба буде, то позичимо слів!
- Позичальник, позичальник! - заревіла юрба, і вже чиїсь руки вхопили Сцвоока за одяг, уже хтось гупнув його в спину, треба було чим скоріше вискакувати з натовпу, бо за найменшу прогайку плачено тут дорого, іноді й самим життям...
Сили, здавалося, ще не покидали його, але помічав у собі заздрісність до молодших, заздрісність переходила в зненависть, він гамував її вміло, а сам знав, що то: ознака наближення старощів. Аж тепер мав би признати слушність тому русові, тому могутньому скіфові, що з часом перевершив усіх його учнів, та, може, й самого Агапіта в досконалості всіх мистецтв, погодитися з ним в його незгодах з догматами християнства, відкинути сміливо ті обмеження, які стосували святі отці щодо його мистецтва, бо мистецтво належало художникові та й тільки художникові...
Бо вони правлять світом. Віра завжди досто-совувалася до тих, хто править світом! І майже завжди була 'вона вірою старих людей. Як же узгодити це з тим, що старість приносить з собою мудрість? Може, хитрощі? Старі діди тільки й уміють, що спати, а один юнак може перевернути цілий світ.
Тепер Агапіт часто гнівався...
Стр. 100
|
|
Новинки библиотеки RSS
|
|