ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ ПАВЛО
НЕЛОЖНИМИ УСТАМИ
(Павло Тичина)

КЛАРНЕТИ НІЖНОСТІ

      Як це назвати? Повість-дослідження? Занадто прозаїчно. Маленький роман? Фантазія на тему однієї трагедії? Претензійне. Коли б я, скажімо, був композитором, то назвав би це сонатою для скрипки й кларнета...

Ставна панна, бліда, оката, мов діва Марія, йшла йому назустріч, йшла швидко, ніби аж бігла.
      - Тичинко! Не впізнаєте?
      А таки ж бігла! Лакованими полуботками - по зашерхлих калюжках. Пошерхлі губенята. І крихка постать, як весняний льодок...

      А людське почуття? Воно невловиме навіть на відстані дотику. Коли ж минають дні, роки, десятиліття, тоді що? Забуття, непам'ять?
      Не вернеться, ніколи не вернеться.
      Ні тонкий льодок на добрянських калюжках,
      Ні гуси в темному небі,
      Ні сміх її перламутровий,
      Ні погляд яблуневоцвітний,
      Ні...

      
      Але він скромно мовчав, хоч у щоденнику запише:
      "Я не здивувався б, коли б до мене ввійшов оце Тарас Шевченко".
      А тим часом комерційний інститут з огляду на ймовірне наближення театру воєнних дій переведено з Києва аж до Саратова, і студент Тичина, щоб скласти зимові заліки 1915 року, мав добиратися в теплушках аж на Волгу...

Безсилля перед природою.
                          Я хотів би. коли я умру
                          (Ах, якби мені вмерти улітку!),
                          Щоб, закутавши в білу намітку,
                          Ви спалили мене у бору...

Ну як же, як же не помітив її тоді в сестер Коновал, чом не запам'ятав? Чи вже так зачарований був Полею і Нюсею, як звав він Поліну й Інну - доньок Івана Омеляновича? Гімназистка? Таж Інна й Поля теж тоді були гімназистки. Може, тому, що ті перед очима весь час, в Чернігові, а ця майнула, блиснула - і все, а росла десь далеко, росла і виросла...

..

                                     ("Сонячні кларнети" )

      Спогад з майбутнього...

Коли серед безлічі різновидів цього великого почуття можна було б виділити любов літературну, то саме така любов заволоділа двадцятилітнім чернігівським семінаристом, який прочитав свої перші вірші на поетичному вечорі в помешканні Івана Коновала (Вороньківського) і одразу наштовхнувся на гостро-ніжних доньок Івана Омеляновича...

                               Наш вид натхненно-мелодійний,

                               Як твій, о земле-мати, вид...