ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ ПАВЛО
      "Євпраксія"
      
      - так зветься четвертий роман з моєї серії книжок про Київську Русь. Тепер, коли вже написано чотири романи, можна б, нe лякаючись звинувачень у претензійності, сказати, що авторові хотілося, виходячи, ясна річ, з його скромних сил, здійснити своєрідні художні дослідження народних доль, кожна з яких не втратила свого значення й сьогодні...

      "Ізборник" 1073
      Тільки й єсть у нас ворог - наше серце.
      Благословіть, мамо,
      шукати зілля. Шукати зілля на
      людське божевілля...

На Євпраксію нападав темний шал, вона билася в княжому повозі, шматувала на собі коштовний одяг, кричала на Журину, замірялася на неї маленькими кулачками, тоді заходилася в безсилих риданнях. Куди везуть її, навіщо й чому? Як хотіла вона зостатися, відчути таємниці тої сили, яка скеровує життя, і яким відчаєм повнилася від думки про неможливість повернутися...

Євпраксія не могла стямитися. Що це? Жорстокий жарт? Чи напад божевілля в імператора?

      - Ти не спитав мене, імператоре,- сказала вона, коли Генріх посадовив її за стіл, тоді обережно й поштиво сів поряд.

      - Імператор проголошує свою волю,- засміявся він,- такі переваги цього високого становища...

Тоді знайшла серед кнехтів Кирпу, не впізнала його попервах, бо був у германських обладунках, якийсь схудлий, аж світився, вимучений, однак бадьорий, як завжди. Кирпа блиснув їй здалеку своїми веселими зубами, вона й далі дивилася на нього, дивуючись і його несподіваній появі після зникнення і отому дивному строю, вона мовби забула про слова імператора, які змінювали все її життя, їй конче треба було перемовитися зі своїм безтурботним воєводою...

Ніякої зброї.

      - Невдячний! - гукнув через стіл Генріх.- Ти свідок, що я не повірив! Я назвав Праксед імператрицею!

      Кирпа не сходив з місця. Тепер він показав на Заубуша, і всі те побачили.

      - Євпраксіє, цей чоловік зводив на тебе наклеп...

Він злетів з трону, став навпроти Євпраксії, по-бичачому нахилив голову, спопеляв її поглядом. Вона не горіла, не ставала соляним стовпом, була обурливо жива й прекрасна, псзііищима, непідвладна його силі, його владі, його жорстокості.

      - Ось пес! - гукнув імператор, незграбно перехиляючись в бік Конрада, мовби намагаючись дістати його довгою своєю рукою...

      - Знайшли пса твого! - хрипів він запекло.- Віддайся йому! Не хочеш імператора, хочеш пса!

      І гнався за нею, невідступний, як смерть, а той, зблідлий, перестрашений, не вмів захистити ні молодої жінки, ні себе самого, не міг зворухнутися, пі подати голосу, і Євпраксія жіночим чуттям збагнула той єдиний захист...

Спокійно вивільнився з чіпких Генріхових рук, тихо промовив:

      - Не осоромлюйтеся, ваша величність. Навіть найбільша любов пе дозволила б мені осквернити ложе мого отця.

      - Це я - твій отець? - зареготав імператор.- Сто тисяч свиней, як каже мій Заубуш! Твоя мати сплодила тебе з Рудольфом Швабським, і всі це знають, як знають, якою сукою була твоя мати! Що скажеш ще, виплодку!

      

      ЛІТОПИС

      НОВЕ  Й  СТАРЕ

      

      "Її поведінка незабаром викликала його підозри, і він подумав, що партнером у її гріхові є рідний старший син Конрад, коронований 1087 року германським королем"...