ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ ПАВЛО
УЧИТЕЛЬ
      
      Я чув цю історію вночі, під тихий шелест літнього дощу.
      Ми сиділи на критій веранді станції Зелений Гай, що стоїть на 1088 кілометрі автостради Москва - Сімферополь, і розмовляли про найнезначніші речі, про які звичайно говорять подорожні, малознайомі люди...

Ніч була темна, без єдиної зірки. Дощ спроквола шарудів по даху, в басейні, розташованому в центрі двору, на асфальтових доріжках, і хоч він йшов уже тривалий час, повітря не свіжішало, було душно і якось ніби тісно.
      - Немов ватяною ковдрою тебе накрили, - пробурмотів брюнет і почав вимагати книгу скарг, щоб записати в неї про непорядки з освітленням...

      З другого поверху долинули звуки рояля: хтось грав "Баркаролу" Чайковського.
      - Прекрасна музика, - послухавши деякий час, розчулено сказав агроном, - прекрасна і ніжна, мов весняні квіти. Але я нічого в ній не розумію. Такий жаль...