Джеймс Олдрідж

Перемога хлопчика з лісового берега

(Хлопчик з лісового берега - 2)

      

Переклад з англійської В.Гнатовського

Видавництво ЦК ЛКСМУ "МОЛОДЬ", Київ, 1974

OCR і редакція Dauphin, 31 жовтня 2004 р.

Вперше цей твір було опубліковано на http://www...

Ану, Едгаре! Одвези додому свого батька. Чуєш, Едгаре Аллан, вилазь і вези його "додому, додому, де він забуде втому"!

      Едгар виглянув із свого укриття, але не рушив з місця, а каміння і насмішки без упину сипались на сонного батька, обличчя якого дихало безтурботним спокоєм...

      - Ану, спробуй влучити йому каменем у рот, - заохочував Оззі приятеля. - Три проти одного, що ти не влучиш у борлак. Два проти одного, що не влучиш у пуп, і один проти одного, що взагалі схибиш.

      - Бідний Том, - заспівали вони знов, і Едгар зрозумів, що зволікати більше не можна...

Потім простягнув до вогню босі ноги і, поглядаючи через відчинені двері на другий берег, почав чекати ранкового поїзда. Часто Едгар ходив зустрічати його, але цього разу було вже пізно, і, коли з'явився поїзд, він тільки підбіг до дверей і привітно помахав здаля.

      Того ранку Едгара потягло до людей, і він поспішив у школу...

Холодний кінчик хвоста, все ще звиваючись, залишався в руці, а сама ящірка тікала. Це завжди вражало хлопчика, і він ладен був сто разів на день повторювати екзекуцію - тільки б знайшлася достатня кількість жертв.

      У нього навіть рука заболіла - стільки камінців кинув він у стовпи, паркани, дроти (викрешуючи з них ледве помітні іскри), а частіше в горобців, дроздів, зябликів та синиць...

      Він не вітався з людьми, яких бачив на задніх двориках, що виходили до лінії; це були городяни, які вважали Бідного Тома божевільним, а його сина - виродком. А коли на рейках з'явилася чотириколісна дрезина колійних обхідників, Едгар зволікав до останньої секунди (доки обхідники мало не наїхали на нього), і, тільки коли всі закричали й дрезина зупинилася, він зіскочив з колії на кам'янисту стежку, з зухвалим виглядом пропускаючи дрезину повз себе...

Зрештою, хто б не помітив її, Едгар знав, що відповідати доведеться йому. А оскільки це не перший проступок, то кара буде сувора.

      - Сідай на місце.

      Едгар сів, переконаний, що немає нічого страшнішого за чекання, а містер Смелл вів далі, вимагаючи гарних манер, доброї поведінки, охайності й уваги...

Діти завмерли, чекаючи, що ящірка прокинеться і вистрибне з шухляди, і раптова напружена тиша дуже здивувала й збентежила міс Хармсворт; на якийсь час до неї навіть знов повернулась упевненість, яку вона втратила при містері Смеллі.

      - Так от, діти, - почала вона...

      - Ні! - вигукнула міс Хармсворт і знов постукала по столу.

      Настала мертва тиша.

      - Почнемо з історії. У всіх є книжки?

      - Так, міс.

      - На чому ви зупинились? - Вона тримала в руках "Історію Британської імперії" Бінса, і Едгар помітив, що у неї є при собі всі підручники...