Роберт Льюїс Стівенсон

Будинок на дюнах

Переклад Ростислава Доценка



Д. А. С.

На згадку про дні, проведені біля Фідри





Розділ І

ПРО ТЕ, ЯК Я ВЛАШТУВАВСЯ НА НОЧІВЛЮ У ҐРЕДЕНСЬКОМУ ЛІСІ НАД МОРЕМ І ПОМІТИВ СВІТЛО В БУДИНКУ

Замолоду я був страшенний самітник...

Навряд чи це можна було б вважати приязню, радше - зближенням на основі нетовариськості одного й другого. Нортмор вирізнявся такими запеклими спалахами темпераменту, що ледве чи хто міг його терпіти, крім мене, а я, оскільки він поважав мою мовчазну стриманість і не накидав мені своїх поглядів, досить спокійно сприймав його товариство...

Але як на те в північній частині маєтку, де за лісовою посадкою слалися дюни, частково покриті травою, був невеликий будинок, можна сказати -бельведер, по-сучасному розпланований, і саме на наш смак. Отож у цьому відлюдному пристанищі, мало розмовляючи й багато читаючи, спілкуючись хіба що за обіднім столом, провели ми з Нортмором чотири непогідні зимові місяці...

Я довгі роки мало з ким спілкуюся, єдиний мій товариш - кінь, але і його, бідолахи, нема зараз біля мене. Тож ви бачите, що цілком можете здатися на моє мовчання. Тільки скажіть мені правду, люба моя леді, - ви в небезпеці?

- Містер Нортмор каже, що ви порядна людина, - промовила вона, - і я повірила в це, коли вас побачила...

- О, ні! Це йому самому теж загрожує! [306]

- І ви при цьому пропонуєте мені втекти звідси? - мовив я. - Не надто ж ви високої думки про мене.

- Але навіщо вам лишатись? - спитала вона. - Ви ж не якийсь близький друг наш.

Не знаю, що зі мною сталося цю мить - такого не зазнавав я від самого дитинства, - але мене так образили її слова, що аж защеміло до сліз в очах, хоч я не відводив погляду від дівчини...

Опісля безліч разів вона заперечувала це, але щоразу з усмішкою і аж ніяк не серйозно. Що ж до мене, то я певний, що ми не потисли б так щиро одне одному руки, якби вже тоді я не припав їй до серця. Та й, коли вже на те пішло, я не дуже й помилявся, бо, за її власними словами, вона на другий таки день відчула, що кохає мене...

- Облиште, любий Гадлестоне! - мовив Нортмор. - Ви несправедливі до себе. Ви душею і тілом віддані цьому світові й опанували всі гріхи ще перед тим, як я прийшов на світ. Сумління ваше видублене, як південноамериканська шкіра, ви тільки забули видубити свою печінку, отож звідси, повірте, всі ваші гризоти...

Кілька секунд він лежав на подушках, як людина, що ось-ось має зімліти. А потім зібрався на дусі й трохи тремтячим голосом заходився знов дякувати мені, що я збираюся взяти участь в його обороні.

-Одне запитання, сер, -сказав я, коли він змовк на хвильку. - Це правда, що гроші й тепер при вас?

Йому наче було не до шмиґи моє запитання, але він неохоче, а таки визнав, що й справді має трохи грошей...

[322]

- А ці гроші в домі? - спитав я.

- Так, хоч радше б їм бути на дні моря, - сказав Нортмор, а тоді враз: - Та що це ви мені гримаси корчите? - гаркнув він на містера Гадлестона, до якого я саме стояв спиною. - Ви боїтесь, що він вас викаже?

Містер Гадлестон поспішив запевнити, що нічого такого й близько не думав...