Роберт Льюїс Стівенсон

Вечірні розмови на острові

Берег Фалеза. Сатанинська пляшка. Острів Голосів

Переклад Юрія Лісняка та Олександра Тереха

--------------------------------------------------------------------------------



Зміст



Берег Фалеза

    Південноморський шлюб

    Закляття

    Місіонер

    Чортівня

    Ніч у лісі

Сатанинська пляшка

Острів Голосів

--------------------------------------------------------------------------------





БЕРЕГ ФАЛЕЗА



ПІВДЕННОМОРСЬКИЙ ШЛЮБ

Я побачив той острів, коли вже була не ніч, але ще не ранок...

Каштан дмухнув на каганчик у нактоузі*.

- Он! - сказав він. - Онде бачиш димок, містере Вілтшир, за бурунами на рифі? Ото Фалеза, там наша факторія - в східному кінці селища. Далі за вітром уже ніхто не живе - не знаю чому. На" бінокля, вже можна розгледіти хатини.

Я взяв бінокля, і берег стрибнув назустріч...

Я забив там на могилі стовпчик і надписав: "Джон Адамс, спочив у Бозі тисяча вісімсот шістдесят восьмого. Така й наша доля". Мені його дуже не вистачало. Добрячий чолов'яга був, мухи не покривдив.

- А від чого він помер? - спитав я.

- Та від якоїсь хвороби, - сказав капітан. - Вона нібито хопила його несподівано...

- Зараз я вам покажу!" - І, клацнувши пальцями біля моєї голови, він немовби вихопив з неї долар і підніс його вгору.

По юрбі пробіг такий гучний гомін, як той, що ним полінезійці могли б зустріти чудо. А я стояв остовпілий. То був звичайнісінький цирковий фокус, удома я бачив його раз із двадцять, але як переконати в цьому тубільців? Я пошкодував, що сам не вчився ілюзіонізму замість гебрейської мови, аби відплатити цьому пройдисвітові його ж таки монетою...

Як він гадає це зробити, ми ще не знаємо, та це напевне буде щось новеньке. Винахідливість у нього невичерпна.

- Він завдає собі чимало клопоту, - сказав я. - А, власне, заради чого?

- А скільки копри збирають у цій окрузі, як ви гадаєте? - спитав місіонер.

- Та, мабуть, тонн із шістдесят, - відповів я...

- Боюся, що пес повернувся до своєї блювотини, - сказав містер Тарлтон. - Але що я зможу зробити для вас? Поговорю з Наму, попереджу його, що за ним стежать; дивно буде, [95] якщо він і далі поводитиметься негоже, коли буде насторожений. Все ж ця осторога може підвести, і тоді вам доведеться поткнутися кудись інде...

Здалося йому, що це молода гарна дівчина,- але більше він не тримав її в думці. Скаче далі, а в повітрі промайнула біла сорочка, потім - червона спідниця-голоку: це дівчина вдягалася, виходячи з води. Коли ж він порівнявся з нею, вона вже вбралася і стояла у своїй червоній спідниці біля самої дороги, освіжена купанням, і очі її променилися добротою...

- Чи ба який! Усе хочеш знати, - відповіла вона. - А сам ти жонатий?

- Ні, Кокуа, я не жонатий, - відмовив Кеаве, - і, правду| кажучи, до цієї хвилини ніколи й гадки не мав про одруження.] Але скажу по щирості: я побачив тебе тут, біля дороги, побачив твої очі, подібні до зірок, і серце моє полинуло до тебе, [130] наче пташка з клітки...

Та ось, коли вони підійшли до хати, Кіано вийшов на ґанок і голосно привітав Кеаве, назвавши його на ім'я, ї тоді дівчина подивилася на Кеаве, широко розплющивши очі, бо чутка про його чудовий будинок дійшла і до неї, і як же тут не подивитися. Цілий вечір вони провели разом, і дуже веселилися, і в дівчини при батьках розв'язався язик, і юна брала на кпини Кеаве, бо мала тямущий і гострий розум...