Роберт Льюїс Стівенсон

Моя тінь

У мене є маленька тінь, що скрізь іде за мною,

I я не знаю, що робить із нею отакою.

Від голови до п'ят вона - точнісінько я сам:

Лиш хочу в ліжко я стрибнуть - а тінь моя вже там!

Та що завжди мене у ній найдужче дивувало,

Це як уміє тінь рости - не тихо й не помалу,

Як діти всі ростуть, а враз то збільшиться вона,

То раптом лопне й опаде, мов кулька надувна.

Цій тіні зовсім невтямки, як грають інші діти,

I я не знаю, як втекти, куди її подіти, -

Вона ж такий страхополох - від мене ні на мить;

Мені так соромно було б за ненею ходить!

Та до схід сонця якось я підвівся рано-рано,

Коли ще вся була в росі під вікнами поляна.

Але моя ледача тінь зі мною не пішла, -

Цій сплюсі не хотілося вилазити з тепла!