З японської класичної поезії

З антології "КОКІНСЮ" (початок X ст.)

Перекладач: Микола Лукаш

Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990

4

Нова новина -

з-під льодів, із-під снігів

устала весна,

і відтануть, вірю я,

мерзлі сльози солов'я.

8

Сонце весняне

своїм любим сяєвом

огорта мене.

Чи знесу оту жагу?

Голова моя в снігу...

               (Ясухіде)

27

А з того горба

спуска зелене нuття

весняна верба:

перлина по перлині

росу в разочки ниже.

                   (Хендзьо)

38

Коли не тобі,

то кому я покажу

цей сливовий цвіт?

Колір той і запах той

збагне одна - або ніхто.

                   (Томонорі)

39

Коли сливи цвіт

духмяніє по весні -

через чорний грунь

хоч ітимеш уночі,

все білітиме навкруг.

52

Минули літа:

гнуть додолу старощі,

сила вже не та...

А на квіточку глянеш -

молодим ніби станеш.

91

Хороша квітко!

За серпанком-димкою

тебе не видко:

може, вітер-тепловій

хоч аромат украде твій...

                    (Мунесада)

113

Гіркий мій світе!

Поблякли, помарніли

барвисті квіти...

Я гляжу в осінню мжу,

світом нехотя нужу.

                    (Коматі)

115

Яворовий лук...

Ярами-горами

навмання іду,

за цвітом за опалим

всі стежечки пропали.

135

Край мого ставка

зацвіла вже хвилями

гордовинонька.

I зозулька горова

вже затого заспіва.

170

Похолоднілі,

тихо у берег б'ють

сивії хвилі.

Вітер щось сумне співа,-

чи не осінь наспіва?

                   (Цураюкі)

203

Де осінній лист

коло мого дому двір

вкрив, немов поміст -

чечeкала цикада,

когось марно чекала.

250

Усяке зело

тратить барву, йде у в'янь,

мов і не цвіло:

лиш хвилі білопінні -

то квіти безосінні.

                 (Ясухіде)

273

Чуден-дивен світ...

Та невже я вже прожив

аж тисячу літ?

Не струсив іще й роси

хризантеми гожий цвіт.

                   (Сосей-хосі)

293

Он кленовий лист,

із дерев нападавши,

йде рікою вниз,-

то не хвилі червоні

там устали із тоні?

                   (Сосей-хосі)

360

В бухті Сумiно

сумно віє між сосон

вітер осінній...

З моря голос подають

і хвилі білопінні.

367

В далі безкраї

далеко я мандрую,

десь поза хмари -

та всюди потаємці

тебе лишаю в серці.

412

Гусоньки летять,

вертаються із вирію,

журно гелготять:

ті, що разом літали,

не всі в парі вертали...

478

Сніг поля вкрива.

Зрідка пробивається

догори трава -

ледь-не-ледь і десь-не-десь...

Так часом і ти прийдеш.

542

Весна настане -

де який не буде лід,

увесь розтане.

Може, й я, кого люблю,

тоді серце розтоплю!

599

Колись ті сльози

були мов білі перли;

минули роки -

вони самі ту барву

змінили на криваву.

                    (Цураюкі)

627

З якого дива -

ще й вітру не було -

устала хвиля?

Ще й не було любові,

вже встали поговори.

708

Там на березі

дівчата-рибалоньки

палять собі сіль:

не до мене дим іде,

бо вітер віє не відтіль...

746

Ох, мені смуток -

став ворогом мені

твій подарунок!

Щоб не він - могла б, мабуть,

тебе на хвилечку забуть.

790

Осіння пора.

Сухе поле завмира,

а в плавнях пожар -

милий з мислоньки не йде,

в серці жаль, неначе жар.

                    (Коматі)

861

Знав я добре - ах! -

що невдовзі вже ступлю

на останній шлях,

та не думав ще вчора,

що це прийде так скоро.

                    (Нарікіра)

867

Широка лука.

Одним-одна процвіла

там фіялочка -

та вона ж то звеселя

усі трави і зілля!

937

Коли в столиці

спита про мене люба,

скажи їй, птице:

де гори йдуть у хмари,

сумує він без пари.

                    (Садакі)

938

Туга порива...

Тіло - мов плавун-трава,

що без кореня.

Щоб позвала течія,

попливла б далеко я!

                    (Коматі)