ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА
ЛЮДИНА

ПОВІСТЬ З ЖІНОЧОГО ЖИТТЯ

Присвячено
високоповажній
Наталі Кобринській
      
Das Reich der Luge ist aufrecht, wie es noch niemals gevesen.Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in gleissenden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor...

.. тоді й настало... та про се вже опісля...
      Пан Ляуфлер був жонатий і мав чотири доньки й одного сина. Остатнього любив він несказанно, ба навіть обожав. "Се буде гординя мого життя, світило цілої родини, се чоловік будучини!" - мовляв він часто до своєї жінки й добрих знакомих...

Се якраз мудріше, ніж лікарським радником або лісовим радником! Ну, щодо остатнього, то воно припало їй лише так еn раssant4[4] на думку, бо її муж займав припадком те становище. Однак усякий, хто мав лише цятинку дару думати, мусив признати, що лісовий радник не те, що надворний радник! А коли є вже хто раз надворним радником, тоді й до міністра судівництва недалеко...

      - Дякую вам за ваше співчуття, пане докторе! - відповіла холодно.
      
* * *
      Щось у дві неділі після сеї розмови вернув радник сильно підпитий додому. Доктор оповістив йому результат своєї розмови з Оленою, а внаслідок сього і внаслідок випорожнених багатьох фляшок був він у лихім настрою...

Тобі і маю завдячити, що нині люди показують на мене пальцями; на свої старі літа буду жебрати кусника хліба в дітей або в зарозумілих свояків! Однак лучче умру, доки се справдиться!
      - Ха-ха-ха! - розсміявся чоловік замість усякої відповіді.
      Радникова стривожено повернула до нього своє лице, що в остатнім часі сильно вихуділо...

Се не могла бути правда. Адже се подружжя мусило статись рятунковим средством супроти всякої нужди для неї і для її бідненької наймолодшої дитини.
      - І я хотів би, щоби се не була правда... - відповів радник насмішливо. - Тепер можеш іти до неї і їй подякувати. А коли ні, то наложи їй поводи...

Наприклад, старша, панна Омелія, вона дуже образована панночка. Грає на -фортеп'яні, від неї й дістаю я завсігди різні часописи до читання.

      - Т-а-к? - завважила протяжно Олена, і в сій хвилі потягнула вона сильніше поводи до себе. - Ви, певно, буваєте там частіше?...

      - Чому б мала мені імпонувати?

      - Знати те - се ваша річ.

      - Так я сього не знаю, - відповів він свобідно. І він дійсно не знав того. Не любив він узагалі думати, а був більше чоловік чувства...

Вже мужчина, то примушений читати...

      Вона відвернула голову від нього, і її погляд полинув десь далеко. Сонце сховалось уже за темний ліс, і остро, виразно вирізувались його лінії на огняно-червонім небі.

      Їй стало холодно, і вона стиснула одною рукою кордикову30[30] хустку під бородою і пробувала її тісніше зв'язати...