ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА
Царiвна

повiсть
        
Своїй матері Марії з
Вернерів Кобилянській
посвячує
авторка
        
       I
        
       Я родилася 29-го падолиста...

       Не маю нікого, кого би мої думки й чуття в який-небудь спосіб могли заняти хоч крихітку, на одну хвилинку. Чи воно злишнє? Чи жіноче духове життя менше цікаве, як її організм?.. Справді нічим не цікаве? - Та ба! Чого захотілось!
       Хто би мав мною займатися? Батька й матір утратила я в такім молодім віці, що й згадати важко, а коли дорога бабуня вмирала, мала я дванадцягь років...

А я прокинувся мов та сполохана пташка. Кров у лице бухне, серце заб'ється скоріше... Я боялася на тітку або на кого-небудь з домашніх глянути сміло, ба навіть порядно очима повести. З часом привикла я не дивитись на нікого з людей, хіба лише на світ ясний, широкий...
       - Наталка ходить так, якби в неї було нечисте сумління! - глумився часто найстарший кузин Муньо...

       - Думаєте, що справді так, пане Орядин?

       - Вірю в свої слова, панно Верковичівна!

       - А що ви зробили би на моїм місці?

       - Я? Сидів би попросту дома і ждав ліпшої долі...

Значить: груба брутальна буденщина, та сильна могутня власть роздавить вас. Ви не зможете їй опертися. Впрочім, це вже повинні ви знати, що буденних істот є більше і що вони суть "панами" в звичайнім смислі слова. Такі, як ви, упадають у своїй одинокості.

       Я усміхнулася...

Бачите, я грав страшно в карти. Впрочім, ви мусили це чути, хоч я не знаю, як називано цей об'яв у мене. Чи карою божою, чи пальцем божим, чи квінт-есенцією люду мого батька, чи, може, ще якимсь вищим знаком, задля котрого я мав іти "в божий дім"? На кождий випадок "визирало" щось з тої пригоди. В дійсності привела мене до того якась шалена розпука...

       - У вас я нещаслива, дорога пані? Ні, у вас відчула я і побачила щастя. Це в мене щось інше. Я чуюся не раз такою самітною, опущеною!

       - Ох, отже так воно й є, як я собі думала! - перебила вона мене майже болісно.

       - Справді чуюся самітною, але не так, як ви, може, думаєте, лише цілком інакше...

Се те в мене, дорога пані, що я чуюся самотня. А щодо "щасливості", то будьте спокійні. В моїм житті так мало "подій", що... що я не можу чутися "нещасливою". - І при тих словах я розсміялася тихим сміхом.

       Вона поглянула на мене, і я відчула, що мій сміх не вдоволяв її...

Моя історія - це не те, що я пережила, лише те, що я передумала головою і серцем. Але небавом вступлю у вік такий, у котрім дівчат називають уже "старими". Тоді стану зовсім неінтересна для нікого; тоді скінчиться моя історія.

       - Ви уявляєте собі щось непотрібне і гризетеся опісля...