| На странице «Вино з троянд (новели та гуморески)» приводятся короткие отрывки произведения для ознакомления. Полное произведение можно скачать перейдя по соответствующей ссылке на файл. |
|
|
Вино з троянд (новели та гуморески) (Симоненко Василь)
Фрагменты текста.
ВИНО З ТРОЯНД
Новели та гуморески
ВИНО З ТРОЯНД
На неї задивлялися навіть дідугани, і вже рідко який хлопець не міряв очима з голови до п'ят. В одних у зорі світилося захоплення, в других - неприхована хіть, а треті милувалися нею, як шедевром краси...
Андрій ніколи не зважувався підійти до неї. Та й куди йому, кульгавому горбаневі, було сікатися, коли й не такі, як він, од неї гарбузи качали. Вона часто ловила його погляд на собі і завжди у відповідь світилася привітністю, але він вбачав у тому образливу жалісливість...
- Чи й мені ти подаруєш букет на весілля? - запитала якось Ольга, коли в саду трусили яблука. Він мало не отерп від несподіванки, але мовив:
- Ти вибереш сама, які захочеш. - Потім він посміливішав і сказав: - У мене їх дуже багато...
Стр. 1
- Живою мене до могили кладе, та ще й прилюдно. Не втечеш ти від мене, іроде, і на той світ!
Есесівець реготав довго і смачно, коли вчитель переклав йому цей монолог старої.
- Це ваша баба? - спитав Опанаса.
- Угу...
Видали Орисю за багатшого.
Може, це правда, а може, людська фантазія творить нову легенду про велику любов, яка вже на смертному одрі зачала життя.
ДУМА ПРО ДІДА
Сиджу під клунею, а дід на низу змагається з сонцем - хто першим закінчить свої денні турботи...
- Принеси кисет, бо комарі з'їдять.
Це дід, звичайно, лякає мене. Комарі ніколи не з'їдять його, бо він дуже великий і в сто разів сильніший від усіх комарів, що живуть на нашому болоті. Але мені приємно зробити послугу дідові. Я притьмом біжу через грядку до дідового піджака, добуваю з кишені кисет, вибігаю на сінокіс і, стрибаючи через покоси, мчу до діда...
Стр. 2
Стою край шляху в жовтім молочаї - відсидів за ділом я в калині. Да, бувало. Ех, летить жирафа понад житом. До речі, де пройшло ваше дитинство?
- Я народи...
- Ага. Я й забув. Біля хати я серцем порожнім напуваю голодних гусей...
У Шворня трусилися руки, він гарячкове виробляв план дій.
- Над чим ви зараз працюєте? - захлинався "терорист". - Я очима чую, вухами я бачу, на моїй долоні всесвіт спочиває.
Він підійшов до дзеркала, глянув у нього і здивовано запитав:
- Це що за злодій? Вбивця? Грабіжник?
- Геній, - просичав, Шворень...
В ковдрі неба в зорянім наколі
Віз я Київ милій напоказ...
Стр. 4
|
