МАРКО ВОВЧОК
      ІНСТИТУТКА
      Т. Г. Шевченку
      І
      Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася...

Увесь день на ганочках; нічка йде - охає та стогне. А за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї... та треба ж колись і перестати.
      За мене, то вже в дворі жили ми спокійненько; одно було горе, що з двору й ступити не пустять. Хіба вже на велике свято, що до церкви одпросимось, а в неділю й не думай...

.. Не всмілимось!.. Ізглядуємось, та сміх нас так і бере. То одна моргне бровою, а друга їй одморгує; то прив'яжуть тую до стільчика косою; інша зскочить та почне вистрибувати дибки-дибки, щоб пані не почула, - крутиться, вертиться, тільки рукава май-май-май... Чого, було, не виробляємо!
      У старої пані не було роду, окрім мала собі унучечку, - у Києві обучалась у якомусь там...

Недавно, кажуть, од якоїсь тітки у спадку йому достався. Тітка була бездітна; він на її руках і виріс.
      - Ах, боже ж мій милостивий! Чому ж се він мені не похвалився? Мабуть, невеличкий хуторець, - нічим гаразд хвалитись. А все ж хутір! Усе ж держава!
      Стріла його веселенька, привітала любо, а він радіє...

      - Дитино моя! Серце моє! Не плач!.. Не будеш ти багатша од усіх, та й убогою не будеш. Усе, що я маю, все твоє.
      Вона як кинеться до старої, обіймає, цілує:
      - Бабусечко моя, матінко! Дякую вам з душі, з серця! Аж світ мені піднявся вгору! Одродили ви мене, рідна матінко!
      - Годі вже, годі, а то й я зарюмаю! Оце ж бо! - промовля стара, та й сама плаче, й сміється...

..
      - Не буду плакати, бабуню, не буду! Тільки що жених на поріг, панночка до його:
      - Бабуня нам Дубці дає! Бабуня Дубці дає!
      Він спокійненько собі й каже, ласкаво їй усміхаючись:
      - Ти радієш, то й я рад...

- Хоч мене живцем із'їжте тепер! Дала ж їй себе знати пані!..
      - Прокопе! - кажу я. - Що оце з нами буде!
      - Устино-серце! Зв'язала єси мені руки!..
      
      XXXV
      Прогнала пані Катрю з двора на панщину: не вважила й на її чоловіка-візнику...

Бігала по гаях, по болотах, шукаючи своєї дитини, а далі якось і втопилась бідолашна.
      Пан дуже зажурився; а пані:
      - Чого тобі смутитись не знать чим? Хіба ж ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була! І очі якісь страшні, і заговорить, то все не путнє...

.." Такеньки усе чисто одбубонів і дожидає, що пані йому одкаже; сам тільки очима луп-луп!..
      А пані йому раз по раз:
      - Добре! Добре! Усе добре!.. Тільки ти гляди в мене, - не розледащій між моїми вовкодухами.
      - Ніколи того не всмію, ваше високоблагородіе!,, Вклониться їй низько, вправо, вліво ногами човг! Та і з хати, та на лаву - і знов свище...