Поль Верлен

Вірші у перекладі Г. Кочура

Перекладач: Г.Кочур

Джерело: З книги: Зарубіжна література. Хрестоматія. 10 клас: У 2 т. /Автори-упорядники: В.В. Уліщенко, А.Б. Уліщенко - X.: Торсінг, 2002

Nevermore

О спогади, мовчіть!.. У млявому осонні

До вирію дрозди летіли напівсонні,

А з лісу, що жарів в осінньому вісоні,

Журилися вітрів фаготи унісонні.

Ми з нею вдвох ішли по стежці польовій,

Волосся і думки тріпав нам вітровій,

І раптом, глянувши на мене із-під вій:

"Скажи мені, який був день найкращий твій?" -

Спиталася вона. Я тільки посміхнувся

Й устами вдячними побожно приторкнувся

До білої руки, а серце стало нить.

Ах, ніжні первістки лілей благоуханних,

Як запах ваш п'янить, як солодко бринить

Несміливе "люблю" уперше з уст коханих!

Сентиментальна прогулянка

Захід дотлівав, багряніли хмари,

Вітер колихав білі ненюфари,

Квіти колихав між очеретів,

Над сумним ставком стиха шарудів.

Я бродив один із жалем кривавим

Між похилих верб понад сонним ставом,

Де густий туман уставав з низів,

Де, мов великан, привид чийсь сизів,

Де ридав відчай в тужних криках сойки,

Де плили сичів жалісливі зойки

Між похилих верб, де бродив один

Я з своїм жалем, не лічив годин...

I упала ніч, і погасли хмари,

Мла оповила сонні ненюфари,

Тільки над ставком, між очеретів,

Вітерець сумний стиха шарудів.

Осіння пісня

Неголосні

Млосні пісні

   Струн осінніх

Серце тобі

Топлять в журбі,

   В голосіннях.

Блідну, коли

Чую з імли -

   Б'є годинник:

Линуть думки

В давні роки

   Мрій дитинних.

Вийду надвір -

Вихровий вир

   В полі млистім

Крутить, жене,

Носить мене

   З жовклим листям.

Із збірки "Колишнє й недавнє"

Колишнє

Поетичне мистецтво

Найперше - музика у слові!

Бери ж із розмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови.

Не клопочись добором слів,

Які б в рядку без вад бриніли,

Бо наймиліший спів - сп'янілий:

Він невиразне й точне сплів,

В нім - любий погляд з-під вуалю,

В нім - золоте тремтіння дня

Й зірок осіння метушня

На небі, скутому печаллю.

Люби відтінок і півтон,

Не барву - барви нам ворожі:

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон.

Винищуй дотепи гризькі ті,

Той ум жорстокий, ниций сміх,

Часник із кухонь тих брудних -

Від нього плач в очах блакиті.

Хребет риториці скрути

Та ще як слід приборкай рими:

Коли не стежити за ними,

Далеко можуть завести.

Хто риму вигадав зрадливу?

Дикун чи то глухий хлопчак

Скував за шаг цей скарб, що так

Під терпугом бряжчить фальшиво?

Так музики ж всякчас і знов!

Щоб вірш твій завше був крилатий,

Щоб душу поривав - шукати

Нову блакить, нову любов,

Щоб мчав, де далеч непохмура,

Де чари діє вітерець,

Де пахне м'ята і чебрець...

А решта все - література.