ІВАН ДРАЧ
                                   ДВІ СЕСТРИ
                            
                            Дві сестри, тоненькі і сухенькі,
                            Осінь ловлять в пелени над ставом.
                            З господарства лине чистий дзенькіт,
                            У воді поплюскує небавом.
                            Віспа порябила лиця жовті,
                            Доброти у серці не роз'їла.
                            Полум'яне листя сипле жовтень,
                            Тужавіє нива задубіла.
                            Гуси білі, вилизані, тлусті
                            Ґелґотять, бо скоро будуть вбиті,
                            І калина у червоній хустці
                            Кров'ю сходить по степлілім літі.
                            Дві сестри старенькі на пташарні
                            Лускають насіння гарбузове,
                            І дрижать їх руки незугарні,
                            Чорні, закоцюрблені, дубові.
                            Кури, гуси - все життя у пір'ї.
                            Є город маленький коло хати.
                            Чорнобривці спіють на подвір'ї.
                            Є коза, щоб молоко давати.
                            А вітри двадцятого століття
                            Моє серце трудне підіймають.
                            І сидять старенькі край заміті
                            У вогні осіннього розмаю,
                            Вмерло їхнє "бути чи не бути",
                            А повз них летять у світ дороги.
                            Стань!
                                  Подумай!
                                        Скільки доль забутих
                            Навіть не спиналося на ноги.
                            Непомічена прийшла людина.
                            Непоміченою тихо вмерла.
                            Стань! Тяжка провина безневинна
                            Крила над тобою розпростерла.