ІВАН ДРАЧ
                               ЖАРТІВЛИВА БАЛАДА
                               ПРО ВИПРАНІ ШТАНИ
                            
                            Ніч розписала небо
                                       в синю домашню вазу.
                            Захлинулася електричка.
                                        Комар в спориші принишк.
                            Замурзався я на роботі -
                                        і мати примітила зразу
                            Заплямлені солідолом ще путні
                                        сірі штани.
                            
                            Баняк на плиту поставила.
                                        Дістала з полиці мило.
                            А місяць у білих споднях
                                        з батьком у шахи грав.
                            Далеко овогнене місто
                                        на сон голубий мостилось.
                            Смачною була після пива
                                        густа кабачкова ікра.
                            
                            Відгонили грушами хмари.
                                        У вітрі топилися шепоти.
                            Сад колихався солодко
                                        на гойдалці тишини.
                            А на пружинистій шворці,
                                        звішені за манжети,
                            Пришпилені гострими зорями,
                                        в небо ішли штани.
                            
                            (Повні образи, повні огуди
                            Мої пишногубі етюди.
                            "Це вже занадто, це вже занадто" -
                            Мені нашіптували сонати,
                            І розсипались по панелі
                            Мої рондо і ритурнелі -
                            Я обійшовся без них,
                            Оспівуючи штани.)