ІВАН ДРАЧ
                               ВРУБЕЛІВСЬКИЙ ЕТЮД
                            
                            Він мав печальні всевидющі очі -
                            В орбітах диких голубі дива.
                            В них світ буденний, темний і порочний
                            На полотні празничним оживав.
                            
                            Він суть пізнав. Він розтинав основу,
                            Відкинувши ледачу простоту,
                            І барви дихали п'янким болиголовом,
                            І бризки сонця стигли на льоту.
                            
                            Війнуло смутком зранених конвалій
                            З очей ним не породжених Купав,
                            І, ніби Демон, в надлюдській печалі
                            Митцевий розум у борні упав.
                            
                            І, незмальована, шугала десь жар-птиця,
                            І глузував "знавець" з його картин,
                            Та мудрі очі перейшли границю,
                            Якоі розум ще не смів сягти.