ІВАН ДРАЧ
                                 ВИВАНТАЖЕННЯ ГРАНІТУ
                            
                            Сивий, аж замислений,
                                        крихкий на пругах
                            Граніт кострубатий до пальців липне.
                            Шпурляю - і він гоготить в ногах,
                            Влягаючись тілом в земні заглибини.
                            
                            Рожевий, смугастий - в променях мліє.
                            В кожнім кристалі вогні полискують -
                            І падас сонце направо й наліво
                            Верткою мигливою блискавкою.
                            
                            На іскри дробиться, вщухає, тихне.
                            Полами витрем замурзані чола ми.
                            Зцупимо, зрушимо - й знову задихано,
                            Азартно напружимось торсами голими...
                            
                            Вже викотивсь місяць
                                        із синіми горами,
                            Великий, важкий, сивувато-опаловий.
                            Може і цю розвантажим платформу -
                            Місячним каменем землю завалимо...
                            
                            Хочеться пива. Петляємо коліями.
                            Стрічним дівчатам махаєм кашкетами.
                            Струмінь з-під крана морозно поколює,
                            Зорі од спини летять рикошетом.