ЮРІЙ МУШКЕТИК
      ГЕТЬМАНСЬКИЙ СКАРБ
      
      Частина перша
      Гетьманівна
      
      Кажуть, мудрість виростає з печалі...

Будинок належав чернігівському полковнику Павлу Леонтійовичу Полуботку і був куплений позаторік у купця Затирного ось для таких оказій, як ця - коли полковник приїздив до гетьманської столиці за велінням Генеральної канцелярії або у власних справах. У вузенькому відгородженому від вулиці високим тином, зарослому кучерявим моріжком дворі стояли конюшня та дві рублені комори Оце і все обійстя: ні саду, ні городу, ні палісадника - дім для тимчасового мешкання...

Я був хлопцем книжним, богобоязливим, плохим, наді мною збиткувалися майже всі мої товариші, спудеї Київської Академії, я не здобував та не обороняв у вимріях фортець і не викрадав красунь, цурався спудейських кабешів та бешкетів, через те мене не бачили не те що в гіркопам'ятних усім киянам налогах тодішніх розбійних спудейських ватаг, котрі шарпали по базарах чумацькі вози та налітали на купецькі постоялі двори, що привело до справжньої, довготривалої війни поміж магістратом та спудеями, а й навіть у набігах на знамениті сирецькі баштани,- на це останнє й суперінтендант Академії, і сам префект дивилися крізь пальці...

Я ледве дотягнув до полудня. Миля ж працював до вечора.

      І працювали ми ще два дні, поки не вижали ниву, й заплатила нам господиня щедро.

      - Будемо ощадити,- сказав Миля, підкидаючи на долоні мідяки та срібний таляр, який поблискував зверху...

Я перебирав у наметі страви, які колись бодай куштував, намагався вгадати, які наїдки чекають на нас у корчмі. Моя голодна мрія шикувала миски з вергунами, борщем з поросятиною, полумиски з галушками, локшиною, гречаними млинцями та пампушками з сиром, пирогами з маком та медом. Ясна річ, всього того одночасно не могло бути в жодній корчмі світу, одначе корчма нам трапилася багата, й були там справді вергуни, і лемішка, й млинці, хоч і не гречані, але м'які, пшеничні, й узвар із сушених слив та терну...

Москаль розпасіювався, казився, тупотів ногами та кричав "Мазепа", й Пилип промовисто виклав на стіл обидва кулаки - величезні, чорні, кожен як гиря, й москаль притих.

      На середньому пальці лівої Милиної руки - великий, товстий срібний перстень, на якому викарбуваний якийсь чубатий птах...

      Тепер, коли підпомічників почали загонити в посполиті, сини вирішили оприлюднити грамоту й однімали її один в одного. Не втаємниченим у закони, їм здавалося, що козаком стане тільки той, хто заволодіє грамотою. Зчинилася в хаті буча, втрутилися невістки й собі почали виривати папір...

Склали на папір свідчення самих Остапенків, списали, хто з них що пам'ятав, а пам'ятали вони надзвичайно мало, та й поклали для передачі Генеральному суду. Надій на те, що суд ствердить за Остапенками козацьке право, не було ніяких - чверть віку лежала грамота в Остапенка в скрині, а сам він з синами сповняв посполитський закон...

Білява красуня-невістка дивилася на нього повними вдячності, а також захоплення очима. Я подумав, що вона б охоче віддалася йому "на розправу". Такими очима на Борзаківського дивиться багато жінок, та те й не диво: вродливець, балакун у китаєвому жупані з мережаною люлькою в зубах, в угорській шапці, з-під якої в'ються кучері...