|
На странице «Яса» приводятся короткие отрывки произведения для ознакомления. Полное произведение можно скачать перейдя по соответствующей ссылке на файл. |
|
|
ЮРІЙ МУШКЕТИК
ЯСА
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Могилу називали Сліпою. Була висока й гостра, одиноко мріла в степу, накликаючи в козацьких дозорців думки про минущість життя та неминущість слави. Колись вона була обкладена камінням, але за довгі роки ніздрюваті вапняки пообвалювалися і чи то позападали в землю, чи то їх побрали велети з Громової печери на Дніпрі, де, як розповідають діди, жили ще зовсім недавнечко...
Козаки називали річечку Волошкою, татари - Малою Каїр. Вона кривуляла неглибокою балкою верст двадцять - де розливалася чималенькими плесами, де витягувалась у стрічку, яку степовий сайгак перестрибував не розбігаючись, - й тихо та непомітно впадала в Дніпровий лиман. З маківки могили видно розсохаті верби над лиманом...
А ще Сироватка думав про того, хто лежав під ним, на споді могили. Хто він? Який був? Молодий, старий? Чого лежить отут? Їхав і загинув... Чи помер? Грав конем у степу... Могили, ясна річ, тоді ще не було. І де він зараз: у пеклі, в раю? Чи, може, він якийсь нехрист і блукає поза раєм, зазирає через золоті тини? Певно, що нехрист...
Стр. 1
Міюський пішов до гурту, котрий фуріював, - там зібралося кілька сот пар личаків та чобіт і тепер важко тупотіли, перемішували із землею давно витолочену траву. Одначе вар'ювали не всі запорожці, чимало їх, здебільшого ті, що стояли за спиною в отамана, дивилися в землю, декотрі тихенько відходили до човнів, поралися біля них...
Чимало скипається всіляких веремій, заколотів, але такої, як оце, колотнечі Міюський ще не бачив, стояв спантеличений і приголомшений. Й не тому, що боявся, - задьористий вдачею, першим кидався на чужі кулаки, туди, де пила мед весела відвага, але тут злидні пили сирівець, і те було сумно.
- Плати, отамане, як обіцяв, - гукнув через голови Явдоким Верша, довговидий, чубатий запорожець...
- То ти, кручий сину, з мене мертвого хочеш наперед взяти платню? То ти погрожуєш порубати мені думбаси та стерни? А тоді прийдуть турки й порубають твою дурну голову!.. Якщо не скручу її я.
Він одіпхнув од себе невдатного запорожця, хотів пройти далі, але січовики не розступалися...
Стр. 60
В першу мить Ждан поніс оцю таємницю, як відкопаний на злодійському обійсті скарб. Він поніс її, як справжню коштовнісіь, яку можна посернути людям, адже це найбільша радість - подарувати іншим щось велике, раніше одібране в них, і тіулив до серця, і горів, немов у лихоманці...
Тихо пливла попід вербами ріка із золотою кладкою на той бік і срібними палями, густо повбиваними в воду. Кажуть, по тій кладці вночі ходить козак - кучерявий, рідкозубий Олійниченко Кузьма, а тоді перебігає на цей бік і ганяється за вертлявою, мов дзиґа, дикуватою Оришкою. Ганявся він за нею й за життя, а Оришка втікала від нього, ще й кепкувала над ним, не знала, що приневолять батько та мати пов'язати засланих Кузьмою старостів рушниками (Кузьмі батько передавав олійницю і водяний млин) і вона у відчаї побіжить по цій доріжці на той бік Сейму, але добіжить тільки до глибу, а за нею й Кузьма...
Тимка люблять дівчата. Тимко - Жданів товариш, в недавньому минулому ще й суперник. Незугарний з виду, голий, як бубон, Ждан смалив халявки до найгарніших дівчат. Власне, халявок не смалив - тільки закохувався потайно. Був страшенно влюбливий, і всі батуринські красуні по черзі снилися йому ночами. Він знав, що незугарний, знав, що бідний і що жодна з тих дівчат не піде з ним до вінця, й переживав страшенно, й не міг нічого з собою вдіяти...
Стр. 120
|
|
Новинки библиотеки RSS
|
|