На странице «Обвал» приводятся короткие отрывки произведения для ознакомления. Полное произведение можно скачать перейдя по соответствующей ссылке на файл. |
|
|
ЮРІЙ МУШКЕТИК
ОБВАЛ
повість довжиною в двадцять днів
День перший
Точніше, вечір. Розпочалася ця повість увечері двадцять дев'ятого липня тисяча дев'ятсот вісімдесят...
Люба - справді, як іграшковий заєць з накрученою пружиною. Торкни - не зупиниш. Я гарячкове перебираю в думці, чи не забули чого: одяг, туалетне приладдя, підручники. Підручники - насамперед. Едик знову показує мені очима: може, взяти карти? Мабуть, вони нам не згодяться, а втім - хтозна. В Едика - дуже виразні очі, мої очі, великі, голубі, і розуміємо ми один одного з півногляду...
Отако, зі сміхом, ми пересіваємо на це решето всіх. Навіть уявили себе маститими акторами, ось ви йшли на сцену театру, сіли й ведемо вдвох діалог. "Ну й п'єса нам попалася". - "А що ж ти хочеш? Автор..." І Едик виразно стукає по столу. "А режисер?" Знову два удари. "А директор?" "А публіка? Поглянь на гальорку...
Стр. 1
- Йде по вулиці чоловік, а поперед нього - жінка. Він і каже: "Ох і зуби, ох і зуби". По кількох кроках знову: "Ох і зуби". Жінка не витримує, обертається й гукає: "Чого причепився, звідки ти бачиш мої зуби". - "Як же, щоб такий задок наїсти, треба мати добрі зуби..."
Едик і Ліза сміються...
Знайти синус, вирахувати кут, зробити арифметичні підрахунки. Математичні знання, а чи їх тлумачення в школі, розвиваються так шалено, що ми здаємося у порівнянні з сучасними учнями, як літаки "Блеріо" біля ЯКів та АНів. З Вовкою я дотупав до дев'ятого класу, а від Едика відстав у восьмому. І чому це Едикові забаглося піти на відділення, на якому ще й потрібно складати математику? Здасться, так йому радила Люба...
Ледве Опищонко переступив поріг, Едик підвівся, діловито склав папери й вийшов до спальні, щільно причинивши за собою двері. Мені здалося, в його очах зачаїлася якась загадка. А ще здалося, що ми з ним усе більше входимо у змову. Нехорошу змову, дужо нехорошу...
Стр. 13
Повз мене швидко проходить високий сивий чоловік, його погляд спрямований кудись уперед, він нікого но бачить, а бачить щось лнчпо й втікає від нього. Цей вираз на людському обличчі мені знайомий - чоловік переніс інфаркт, йому потрібно багато гуляти на повітрі. Мимоволі зважую свій і його баланс на цьому світі...
За крайнім корпусом інституту грали в скраклі якісь дядьки. Здоровенні дядьки, трохи молодші за мене, ціляли важкими, обкованими залізом, палицями в "кулеметне гніздо", в "літак", "ковбасу". Виявляється, то відбувалися республіканські змагання з цього виду спорту. Щоправда, особливого захоплення в мене ті змагання не викликали, кожен дядько однією палицею змітав з блискучого листка жерсті всю фігуру...
Він підняв над головою п'ятірню й стиснув її в кулак. Я зрозумів: цей жест - мужній і строгий, мав нас примирити. Але нам нічого миритися. Ми не сварилися.
Я втомлено сів на лавочку. Не знаю, що мене втомило, але почував утому смертельну. Може, це мене зморила спека? Чи хвилювання за готель? Справжньої радості від Едикової п'ятірки немає...
Стр. 26
|