Наснилося, з розлуки наверзлося,
                                  з морозу склякло, з туги - аж лящить.
                                  Над Прип'яттю світання зайнялося -
                                  і син біжить, як горлом кров біжить.
                                  Мов равлики, спинаються намети,
                                  а мушля в безсоромності цноти
                                  ніяк не знайде барви для прикмети
                                  твоїх надсад, твоєї німоти.
                                  І шклиться неба висліпла полуда -
                                  Тверда труна живих, як живчик, барв.
                                  Бреде зоря - сновида і приблуда -
                                  Одержаний задурно щедрий дар.
                                  А човен побивається об здвиги
                                  Повсталих хвиль, твердих, немов стовпці.
                                  ...Підтале чорноводдя зелен-криги
                                  займається світанком на щоці.