Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
- Я так тебе любила, мій коханий.
- Пробач мене - я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
шовковий шепт пригашених калюж,
мені ти все життя, немов дружина,
мені ти все життя, неначе муж.
- А пам'ятаєш? - Добре пам'ятаю.
- А не забув? Чи не забув? - О, ні.
- Здається, знову в молодість вертаю,
все наче увижається вві сні.
І першу зустріч? Першу і останню.
- А я лиш першу. Ніби й не було
минулих років нашому коханню,
не вір, що за водою все спливло.
- Не треба, люба. Знаю, що не треба.
Хай давні душі б'ються на ножах.
А єдиніться - предковічне небо
вам спільний шлях покаже по зірках.