| На странице «Острови в океані: Частина друга - Куба» приводятся короткие отрывки произведения для ознакомления. Полное произведение можно скачать перейдя по соответствующей ссылке на файл. |
|
|
Острови в океані: Частина друга - Куба (Ернест Хемінгуей)
Фрагменты текста.
Ернест Хемінгуей
Острови в океані
Частина друга - Куба
Коли вони всі пішли, він ліг на плетену мату, що вкривала підлогу, і слухав, як гуде вітер. З північного заходу накотила справжня буря, і він простелив на підлозі ковдри, наклав купу подушок і підпер їх м'якою спинкою крісла, приставивши до ніжки стола; а тоді надів шапочку з довгим козирком, щоб затінити очі, й узявся читати листи при яскравому світлі великої настільної лампи...
- Сука вона, Бойзе,- мовив він до кота й розпечатав другий лист.
Кіт уткнув голову під його підборіддя й потерся об нього.
- Гляди не подряпайся об мою бісову щетину, Бойзе,- сказав господар і погладив кота по голові своїм шорстким підборіддям.- Жінки її дуже не полюбляють. Шкода, що ти не п'єш, Бой...
- Побачив би ти, як ми заходили в гавань, коли хвилі вже перевалювали через Морро. Ото б перепудився! Занесло нас на тих бісових валах, наче тріску.
Кіт лежав розніжений, дихаючи В такт з господарем. Великий котяра, довгий і лагідний, подумав господар, і худий від завзятих нічних ловів.
- Як тобі тут велося без мене, Бой? - Він одклав листа й гладив кота під укривалом...
Стр. 1
- Не тривожся, Бой. Я повернусь.
- Бідолашний Бойз, - мовив Маріо. Він узяв кота на руки, і той дивився вслід машині, поки вона повертала, обминаючи клумбу, тоді поїхала вниз нерівною, розмитою дощами під'їзною алеєю і врешті зникла з очей за схилом пагорба та високими манговими деревами. Тоді Маріо відніс кота в дім і спустив на підлогу, але він скочив на підвіконня й знову задивився туди, де під'їзна алея зникала за пагорбом...
Обсаджене великими старими деревами, воно протягом трьох миль спускалося вниз положистим схилом. Обабіч були розплідники, малі садиби, великі садиби із занедбаними будинками іспанського колоніального стилю, тепер поділеними на комірчини, колишні пасовиська, перетнуті вуличками, що впиралися в схили горбів, вкриті поруділою від посухи травою...
Це питво таке ж приємне на смак, як туго напнуте вітрило на дотик, подумав Томас Хадсон. Достобіса приємне питво.
Коркова оправа не давала льоду танути в склянці й тим послаблювати міцність напою, і Томас Хадсон вдячно стискав її в руці й дивився на околиці міста, повз які вони проїжджали.
- Чом ти не вимкнеш мотор і не їдеш згори за інерцією? Заощадив би бензин...
Стр. 7
І неодмінно пообідаю на славу.
Він усміхнувся, поплескав по плечу Цнотливу Ліл і подався геть. Рухався він дуже зграбно, як на такого велетня.
- А як же там у нього ті дівчата? - спитав Томас Хадсон Цнотливу Ліл.
- Та вони досі вже втекли, - відказала Цнотлива Ліл. - нього там зовсім нема чого їсти...
Генрі був завеликий для такої машини. Та майже для всього він завеликий, подумав Томас Хадсон. Але є й такі речі, де його зріст і вага не вадять. Ні, сказав він собі. Ти ж сьогодні відпочиваєш. То й відпочивай. - Про що ж ти хотіла б почути?
- Про те, про що я тобі сказала.
Він спостерігав, як Серафін переливає коктейль з міксера у високу склянку і як піниста шапка піднімається через вінця й, закрутившись, тече на прилавок...
Часом то було стрекотіння зимородка, що пролітав над водою, такою спокійною, що в ній відбивався його політ. Часом - цокання білки на котромусь із дерев коло будинку, і, цокаючи, вона часто сіпала хвостом. Нерідко то був погук сивки десь на схилі горба. І щоразу як я прокидався голодний, і чув оті перші вранішні звуки, і знав, що мені не треба йти до школи чи робити якусь роботу, я був щасливіший, ніж будь-коли в житті...
Стр. 14
|
