Ернест Хемінгуей

За річкою, в затінку дерев

Перекладач: Кіра Сухенко і Нінель Тарасенко

Джерело: З книги: Ернест Хемінгуей. Прощавай, зброє; За річкою, в затінку дерев: Романи. - Київ.: "Дніпро", 1985

Вперше цей твір було опубліковано на http://www.ukrcenter.com

Розділ І

Вони вирушили ще за дві години до світанку, і спочатку не доводилося ламати кригу в каналі, бо попереду пливли інші човни...

Вночі раптом ударив мороз без вітру і міцно скував воду. Лід пружно вгинався під натиском весла, потім різко й лунко тріскався, наче скляна шибка, але човен посувався вперед дуже поволі.

- Дайте-но весло! - сказав мисливець у шостому човні.

Він підвівся і розставив ноги, щоб твердіше стояти...

Трохи перегодя мисливець - тепло вдягнений, він уже впрів від важкої роботи - спитав човняра:

- А де ж наша бочка?

- Ліворуч. Посеред сусідньої затоки.

- То, може, пора звертати?

- Про мене.

- Що це за балачка - "про мене"? Ви ж повинні знати, яка тут глибина...

- Зникло, як туман у видолинках, коли над пагорбами сходить сонце,- сказав полковник. - А сонце - ти.

- Я хочу бути місяцем.

- Ти й місяць, - сказав полковник. - I кожна інша планета, що тобі до вподоби. Я покажу тобі, де вона на небі. Господи, доню, та, про мене, будь хоч цілим сузір'ям!

- Ні, краще я буду місяцем...

- Можна випити.

- Від нього стає так легко на серці, - сказала дівчина.

- У Чіпріані його добре готують, він діє навіть на мене.

- Чіпріані дуже розумний!

- До того ж майстер свого діла.

- Колись він заволодіє всією Венецією.

- Не всією, - заперечив полковник...

I, будь ласка, швиденько.

- Слухаю, пане полковнику.

- А тепер, доню, давай веселитися.

- Ми ж уже веселилися, коли ти його покликав, - сказала вона.

Розділ X

Вони йшли правим боком вулиці, що вела до "Грітті". Вітер дув їм у спину і куйовдив дівчині волосся...

- Ну, це дуже легко,- сказала вона,- Отак?

Він подивився й побачив її профіль, вранішню свіжість здорової шкіри, груди, обтягнені чорним светром, примружені від вітру очі, і сказав:

- Так, так.

- От і добре,- сказала вона.

Розділ XXV

Gran Maestro посадив їх за столик біля вікна, що виходило на Великий канал...

- Але річ у тім, Gran Maestro, що я вже поснідав у себе в номері, як той рябий і ваші pescecani. А от ця пані...

- Панночка,- поправив його Gran Maestro, широко всміхаючись. Настрій у нього був добрий, бо день іще тільки почався.

- Ця панночка хоче поснідати так, щоб назавжди відбило охоту снідати...

.. Ми можемо fabricar48 rognons49, засмажені з печерицями. Печериці назбирали люди, яких я добре знаю. Або виростили у вогкому льосі. Можу подати омлет з трюфелями - їх вирили дуже благородні свині. I канадську грудинку, що прибула із самої Канади.

- Байдуже звідки,- сказала дівчина, усміхаючись і не тішачи себе марними сподіваннями...